Теплі історії до кави

Назва говорить сама за себе. Одягайте теплі смугасті шкарпетки. Вмощуйтесь у фотелі, беріть до рук філіжанку звареної кави або горня американської (у кожного свої смаки і свої розміри) і присвятіть кілька годин собі і оповіданням. Це навіть не оповідання, а замальовки з життя, про нас і оточуючих нас людей,

про стосунки, думки, кохання:

про мрії

Про те, що кава заварена водою з звичайного чайника, а не електричного смачніша (я теж так вважаю).
А ще книжка пахне ну звичайно кавою, цинамоном, ваніллю та затишком.

Насолоджуйтесь…

«Теплі історії до кави» Надийки Гербиш – это книга-настроение. Совершенно очаровательная коллекция коротеньких душевных зарисовок с ароматом кофе, счастливые мгновенья, бережно нанизанные на прочную нитку старательной рукой. Милый, немножечко наивный и очень светлый сборник. Конечно, очень заметно, что автор книги молода, счастлива, не обременена жизненным опытом и в силу этого пишет преимущественно о себе. Все эти Марьяны, Софии, Терезы и Ланы - это все она, Надийка: молодая обаятельная женщина, идеалистка до кончиков ногтей, хорошая подруга, сестра и жена, которая беззаветно любит своего мужа, мечтает о спокойной жизни в живописном пригороде и никогда не откажется о чашечки крепкого кофе с корицей.

Это книга для девочек в самом хорошем смысле этого слова. Это проза на высоких каблучках с разноцветным вязаным шарфиком… и обязательным рыжим котиком на коленях. Но от этого она не становится менее уютной и менее талантливой. Украинский язык в исполнении пани Гербиш звучит, как песня. «Теплі історії до кави» не просто хочется читать, их хочется непременно читать вслух, наслаждаясь всеми мелодичными трелями и переливами "солов'їної".

Книга совсем небольшая, при желании ее можно проглотить за час. Но ведь и кофе можно выпить залпом, а можно неспешно смаковать, наслаждаясь каждым глотком. «Теплі історії до кави» просто созданы для неторопливого обстоятельного чтения осенним ноябрьским вечером с чашкой ароматного напитка. Можно даже растворимого. Без всякого снобизма – чистое удовольствие.

Я не великий прихильник малих жанрів, бо люблю писати оповідання, а не читати їх. Але ця книга мене дійсно вразила й захопила.

Дуже теплі і зігріваючі історії. Вони напрочуд сімейні та святкові, і їх необхідно читати саме взимку, бо вони створюють атмосферу Різдва та Нового року. Від них віє ароматом кави з кардамоном та любов'ю. Я дуже рада, що ця книга потрапила до рук саме взимку, бо, читаючи її, хотілося взяти грнятко з теплим напоєм, закутатися в ковдру і дивитися, як за вікном кружляють білосніжні сніжинки.

Я б радила цю книгу всім-всім-всім. Дози: мінімум 3 оповідки в день. Лікує від хандри та депресії.

Эту книгу я хотела прочитать давно. Как минимум из-за обложки, она так и тянет к себе. И вот, случилось! Мне ее подарили в начале весны, я была рада безумно. Но в голове прочно закрепилась мысль, что нужно ее прочитать зимой. Так книга и красовалась на полочке.
Тут наступила зима, резко похолодало, замело снегом и понадобилась большая порция тепла. Настала время теплых историй...

Но с первых же страниц, вместо тепла я почувствовала разочарование: книга "не идет". Абсолютно. Сначала я грешила на язык. Я хоть и люблю украинский и свободно на нем говорю, но читать украинские книги всегда было тяжело. Но когда я привыкла к языку, мне снова что-то мешало, снова я медлила с чтением, эта книга становилась балластом, который нужно донести до конца при любых обстоятельствах. Далее меня посетила мысль, что может я выбрала не то настроение, не то время дня. Ведь бывают такие книги, которые "идут" только при определенных обстоятельствах.
И к середине книги я нашла то время, то место и те обстоятельства! Но как оказалось, это длилось буквально одну историю (и то, потому что уж слишком узнала себя, может кто помнит, но это история про дівчину з безглуздими ранковими запитаннями). И все, дальше балласт стал еще тяжелее и я уже считала странницы до окончания книги.

Наверное, одна из самых отталкивающих вещей в этой книге, так это розовые очки, надетые на каждого героя/героиню этих историй. Я не против того, что всегда нужно оставаться оптимистом, творить добро и помогать людям. Но, к сожалению, мир не такой, каким бы нам хотелось его видеть. Как бы автор не настаивала на правдивости историй, мне не верится. Мне не верится, что одинокая девушка пригласит бездомного уличного музыканта домой, мне не верится, что , опять же, одинокая девушка может отказаться от хорошей работы и уехать в село, где будет печь запеканку и учить соседских детей рисовать (и если логически подумать, то делать это, сидя у родителей на шее, иначе в нашем мире не выжить).

Все истории так идеально отшлифованы. Но чего ради? Для вдохновения? Для поднятия силы духа? Для настроения? Нет. Они ничего этого не придают, лишь включают логическое мышление.

Я давно хочу зізнатися у своїй любові до чудового та майже казкового міста Львова. Вперше потрапивши туди лише півтори роки тому, я була зачарована та захоплена його атмосферою, дружелюбністю, неймовірними ароматами кави та незрівнянними смаколиками. За цей час я встигла тричі побувати в цьому місті, провівши у Львові дев'ять назабутніх днів.

В один з таких днів я натрапила на книгарню, не маючи особливої мети щось купити, проте мої очі одразу зупинилися на двох книжках Надійки Гербіш. Вони приємно вирізнялись від інших. Ім'я авторки мені нічого не казало, але я вирішила ризикнути. Кілька хвилин поміркувавши, я все ж вирішила взяти саме цю книгу, бо чудове горнятко з кавою на обкладинці не залишило мене байдужою.
Перша історія була прочитана під час прогулянки по багаточисельних стежках Стрийського парку. Я дуже швидко зрозуміла, що не зможу просто прочитати ці оповідання, я повинна їх відчути та навіть прожити. Вони такі затишні та дійсно теплі, визивають тиху радість, сум та сльози. Тут багато любові до Бога, не до релігії, а саме до Бога, такого справжнього та близького.

Я дуже сподіваюсь, що наступної весни знову поскладаю чемодан, зберу свої наукові праці та поїду до Львова. Нібито по робочих справах, а взагалі-то, назустріч зі старим містом. Я обов'язково зайду до книгарні і придбаю "Теплі історії до шоколаду" , бо я хочу продовжити задоволення від спілкування з авторкою.

Ви любите каву? Я більше шанувальниця чаю, але взяла цю книгу до рук залюбки. Смакувала її.. з чаєм, навіть з кавою... І хоча я дуже люблю солодке і все добре солоджу, ця книга вже дуже солодка. Вона як пересолоджена кава. Гарні історії, думки, які всі ми думаємо, просто не записуємо)) Але надто солодкі. Звісно хочеться, щоб так було в реальному житті, але на жаль реальність невблаганна!
При цьому всьому читати такі книги треба! Вони підтоплюють крижинки наших сердець і черговий раз дають можливість звернути увагу на маленькі дива, які трапляються щомиті, чи надихають зробити щось для себе і вкусити смак миті. Я на таке наважилась і радію цьому! Наважтеся і Ви!

Як приємно десь вранці заварити собі кави чи чаю, закрутитись в плед і засісти читати дійсно теплі історії.

Це з серії "очікування". Реальність же полягала в історіях на дві сторінки, великих фотографій чашок з кавовими напоями, героїнь не пристосованих до реального життя, історій, яким не віриш. Чомусь у героїв часто однакові імена, жіночі персонажі ледь не ідеали, деякі з них недалекі розумом. Чого тільки варта дівчина, яка подумавши, що вагітна, не сходила до лікаря, аби впевнитись в цьому, а одразу відмінила поїздку в Індію, про яку мріяла ледь не з дитинства

Згодиться для читання в нудних чергах, але теплих історій не вийшло.

Історії для каво-естетів, лате-гурманів, любителів гарячого шоколаду, какао, трав’яного чаю та всіх шанувальників гарячих гарячих смаколиків. Їх потрібно читати не поспіхом, так, ніби ласуєш смачним десертом, намагаючи розтягнути задоволення на довше, ретельно переминати кожне оповідання, кожну сторінку, відчуваючи неповторний смак та аромат. Розповіді пахнуть духмяними, п’янкими, такими приємними і терпкими запахами кави, свіжої випічки, кориці, імбиру, липового цвіту, ванілі, кардамону, відтворюють звуки блюзу, гри вуличних музикантів, посвистування чайничка, крапель дощу, кличуть з собою у подорожі.

Як чудово забути про проблеми, зупинитись у невпинному вирі справ і турбот – і насолоджуватись кавою за столиком затишного кафе, чи дома, загорнувшись у теплий пледик. Книга така мила і ніжна, сповнена домашнього комфорту, родинного затишку, зігріває своїм теплом. Надійка Гербіш зачаровує своїми оповіданнячками – сонячні, життєрадісні, щирі, відкриті оповідання не дозволять замерзнути у найморозніший і найпохмуріший зимовий день. Читаючи їх, на душі стає приємніше, веселіше.

Книга-терапія від смутку і журби. Маленькі дрібнички гарного настрою, ласкаве слово, щира посмішка запах улюбленої кави... Невже для щастя потрібно щось грандіозне?

Сразу предупреждаю: я не циник. Я достаточно сентиментальна, иногда даже слишком. Но это, ребятки, перебор...
Такие истории надо печатать на симпатичных бумажечках и класть их под стекло на столиках в кофейнях. Но не издавать целой книгой. А то у меня случилась передозировка.
Я ждала от этой книги запаха кофе и эффекта присутствия во Львове. И, не смотря на то, что кофе тут на каждой странице (а ещё корица-корица-корица, гвоздика, кардамон), я этого запаха не почувствовала.
Это было таким же разочарованием, как если бы вместо чашки крепкого, ароматного, горьковатого кофе, вам подсунули чашку ароматизированного синтетической ванилью кофейного напитка.
Все такое правильное, задумчивое, все кутаются в клетчатые шарфики...
Всюду добавляют корицу.
А еще не поняла, зачем так много историй без сюжета? А если в одной из них сюжет все же наметился, зачем так резко обрывать? Как говорит мой знакомый, тої-сьої...
Общее впечатление - писала школьница лет пятнадцати.
Один плюс - красивый украинский язык. Вот он как раз и помог перенестись в любимый мною Львов. За него не сняла последнюю звезду.