Name: За філіжанкою кави
Item: Теплі історії до кави
Rating: 4
Author: sireniti

11 октября 2013

За філіжанкою кави

Красиві і дуже душевні оповіданя. Про каву, про кохання, про українців, про тебе, про мене і просто про життя. Затишна і дуже позитивна книга. Звичайно ж вона пахне кавою, справжньою, натуральною. А ще я відчула аромат кардамону, кориці, ванілі. Все, як люблю.

Одна із тих книг, які потребують періодичного перечитування. Адже читати про щастя, любов і злагоду - то так приємно.

Тут немає супер-героїв, які володіють надзвичайною силою і рятують світ; не знайдете тут героїнь, які вражають неперевершеною красою, і в них закохуються всі підряд. Звичайні прості люди на сторінках цієії книги діляться своїми почуттями, подорожують, п'ють каву і чай, смакують шоколад і тістечка, і насолоджуються життям.

Кожен знайде щось тут своє, особливе, найближче до нього. Для мене виявилося таким невеличке оповідання. Здається, що то я писала. Здається, що про мене. А може про когось із вас?

Нижче.

Достатньо. Тебе.

А знаєш, от зараз іду - і аніскілечки не страшно. Вкриваюся осінню, як рушником після душу. Все так, як має бути. І кроки такі тихі, спокійні, як тоді, коли я у плетених капцях сходжу нашими дерев’яними сходами вниз - заварити тобі чаю. Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки, просто падають слоїки з полиць - стояли ж рівно, а тут їх так перехилили. Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість - моя улюблена, знаєш. Мене запитують, чому я не п’ю вина і чи це гріх. Я сміюся, бо як може бути гріхом те, що робив Ісус. Коли відповідаю, що це - посвята, яку усвідомлено прийняла, бо живу саме на перетині цього простору й цього часу, кажуть, що це така моя аскеза, і все наче зрозуміло. Але аскеза - це те, що робити важко. А це ж зовсім не важко. Я не відчуваю, наче втрачаю щось. Мені - ти знаєш - зараз усього достатньо. І ще подумалося, що свобода - то не пошук, не боротьба, не втеча і не протистояння. Свобода - це достатність. Я вірю, що людині для щастя достатньо Бога. І поки заварюю тобі чай, скажи мені, що ти думаєш, добре?