Биті є. Гоцик

Остання книга циклу. Відчуваю, мабуть, полегшення. Не все так погано.

Цього разу були і містика, і кохання, і дружба. Злість, зневіра, відчай і надія володіли героями.
Тут вам і змії, і балакучі таргани у вусі,і легенда про вічне життя, і клад, що не приносить щастя, і навіть сам Пауло Коельо. Ну не сам, тут я погарячкувала, але його книга точно.
А ще, вперше за моєї пам'яті, авторка "вивозить" читача за кордон. Ми подорожуємо. І не класом люкс, а пішки, через кордони, міста, через мовні бар'єри і погодні перепони.
І ця подорож, мабуть, одна із значущих подій роману.

Гоцик із всієї трійці юнаків мені подобається найбільше. Хоча не можу сказати, що він мій улюблений герой. Але душею чомусь тягнулась до нього. Все ж таки він добрий. І, на відміну від Макса і Макара, юнак зумів, ну те те що перебороти свої вади, але зрозуміти, що в житті є речі важливіші за гроші. І є люди, яким він не байдужий, а, отже, жити тільки ради свого благополуччя, він не має права. Та й не хоче, адже "можна мати власний день, навіть якщо навкруги тільки тоскна ніч."

Ось він і має тепер власний "день", власну сім'ю. І маму, хоч і нерідну, але таку близьку, на відміну від тієї, рідної-чужої, яка лишилася в далекій Португалії. І сестра тепер у нього... Не буду спойлерити. Але мені сподобалося, як Люко Дашвар вміло об'єднала сюжети всіх свої чотирьох книг. Все стало на свої місця. Тепер все правильно. І я рада, що таки дочитала цей цикл.
Це було, якщо навіть і не дуже атмосферно, як в інших книгах, але захопливо точно.
"Читати чужі історії - легко. Та цікавіше виживати у своїх,-" чи не так?

На русском.

Последняя книга цикла. Чувствую, по-видимому, облегчение. Не всё так плохо.

В этот раз были и мистика, и любовь, и дружба. Злость, разочарование, отчаяние и надежда владели героями.
Здесь вам и змеи, и говорливые тараканы в ушах, и легенда о вечной жизни, и кладе, который не приносит счастья, и даже сам Пауло Коэльо. Ну не сам, здесь я погорячилась, но его книга точно.
А еще, впервые на моей памяти, автор "вывозит" читателя за границу. Мы путешествуем. И не классом люкс, а пешком, через границы, города, через языковые барьеры и погодные преграды.

Гоцик из всей троицы юношей мне нравится больше всего. Хотя не могу сказать, что он мой любимый герой. Но душой почему-то потянулась к нему. Все же он добрый. И, в отличие от Макса и Макара, юноша сумел, ну не то что перебороть свои изъяны, но понять, что в жизни есть вещи важнее денег. И есть люди, которым он не безразличен, а, следовательно, жить только ради своего благополучия, он не имеет права. Да и не хочет, ведь "можно иметь собственный день, даже если вокруг только тоскливая ночь".

Вот он и имеет теперь собственный "день", собственную семью. И маму, хотя и неродную, но такую близкую, в отличие от той, родной-чужой, которая осталась в далёкой Португалии. И сестра теперь у него... Не буду спойлерить. Но мне понравилось, как Люко Дашвар умело объединила сюжеты всех свои четырёх книг. Всё поставлено на свои места. Теперь всё правильно. И я рада, что таки дочитала этот цикл.
Это было, если даже и не очень атмосферно, как в других книгах, но увлекающе точно.
"Читать чужие истории - легко. Но более интересно выживать в своих, -" не так ли?

Це остання книга в трилогії «Биті є». Я не можу сказати, що вона мені сподобалась більше чи менша за інші. Вона просто зовсім відрізняється від попередніх. Можливо тому, що її герой також кардинально протилежний своїм колишнім товаришам Макару та Максу. Її варто прочитати хоча б ради того, щоб дізнатися, що саме сталося з Гоциком. І саме він виявися найбільш позитивним з цих трьох хлопців. Його прагнення добра перемогло негатив сучасного світу. Він намагається збудувати навколо себе той світ, який йому подобається, а не існувати в нав’язаному, зручному для інших. І це робить Гоцика, на перший погляд такого простого парубка, значно людянішим від його товаришів.
Окремо хочу подякувати автору за те, що вона намагається в кожній книжці знайти і відкрити для читача щось нове. Я вже не один рік слідкую за її творчістю, і для мене кожна її книга – це щось незвичайне, неповторне. Одні твори мені подобаються більше, інші не такі захоплюючі. Але завжди вони варті на увагу читача.

Люко Дашвар доволі незвичайний для мене автор. З нею я пройшла через всі "кола пекла" — її творчості сторонилась, її творчістю насолоджувалась, її творчістю захоплювалась. Кожна книжка — чудова українська мова написана легкою рукою Ірини Чернової в оформленні історій, які кожен раз вражали і стрибали такою чечіткою по нервовій системі, смикаючи за якісь струни почуттів, що тільки дивувало — як же це так. Закидались всі справи, обід на кухні залишався недоварений, і ложка в руці не нагадувала про те, що «дорогенька, здається про щось ти забула». З кожною книжкою Люко день з мого життя вилітав не моргнувши оком і проживався Катериною-Марусею-Любою. Той факт, що остання книга трилогії в неодмінному порядку додалась на полицю домашньої бібліотеки, уже не обговорювався. Макара і Макса вже пройшли, залишився Гоцик. Втілення щирої української натури в харизматичному здоровані, котрий викликав посмішку своєю безпосередністю.

Назва першої глави намалювала широченну усмішку на обличчі — все в порядку, рухаємось стабільно. Випровадили Гоцика на моторолері "кудись до Європи" і самі подались за ним (цікаво ж, чорт забирай). Перетнули кордон, зустріли Ілію, якого хотілось задавити тим же відбувшим моторолером (вибачте за негуманність. Мабуть Дашвар вирішила зачепити ще одне прекрасне людське почуття — "дратівливість"). Ілія, як стало відомо, це парубок, котрий прочитавши книгу "Алхімік" Пауло Коельо, вирішив рушити на пошуки скарбів. Дивак. Все стало зрозуміло, коли в його правому вусі заговорив чорний тарган на ім'я Горе. Це лихо і стало рухати Ілією в напрямку досягнення його цілей. Щоправда діалоги хлопця і таргана все дедалі частіше змушували перевертати книжку і дивитись на палітурку — чи Дашвар то? Невдоволено цокала язиком. Ситуацію не рятувала навіть симпатія до головного начебто героя (не дивлячись на розподіл сюжетних ліній не забуваймо, історія про Гоцика), книга не хотіла читатись і все тут. Підступність Ілії і "тарган в його голові" ставали на противагу розхристаній душі Гоцика.

Гоцик не змінився, крапка.
Суть в книжці беззаперечно є, витягувати її не треба, але пояснювати ту "не Дашвар" — не хочеться. Як і не хочеться наговорювати на автора зайве. Погарячкувала з трилогією, це так.

Остання, четверта, книга циклу мені сподобалася набагато більше, ніж попередні. Поперше, мені імпонують подорожі та пригоди. Цікаво було читати про мандри Гоцика та Ілії. Та не це головне. Приємно було читати про добрі вчинки Людини, про те, як рятує життя майже незнайомому, як ділиться останнім з нужденним, як вміє прощати, як просто насолоджується життям. Так, Гоцик не ідеальний, але, на мою думку, найкращий з трійці.
А казка і магія, яка багатьом не сподобалася у цій книзі, мені здалася цілком органічною. Це просто один з багатьох засобів висвітлення рис характеру головних героїв. Як багато автор вклала у свою книгу моралі та добра, всепрощення і милосердя...

Сумно тому, що сьогодні дочитала останню сторінку останньої книги трилогії... От би ще одну книгу про хлопців, які стали вже рідними, пані Дашвар написала!

Вот это накрутила Люко Дашвар всего в этой части... Тут тебе и "мадри" славой Алхимика (большую часть книги) и "побутово-життева" тематика, и современное потерянное молодое поколение - все это уместилось в эту небольшую книгу, которая является третьей и завершающей частью "Битi е". Все это у меня в голове сложилось в картинку под названием "книжковий шансон".

Вижу, что большинству людей эта часть понравилась больше, чем две другие. Я думаю это случилось по двум причинам:

• Эта книга значительно отличается от двух других. Тут есть элемент романтики, приключений, движения к мечте.. Во многих это найдет отклик.
• Гоцик оказался самым хорошим из трех друзей. Всегда приятно читать о настоящем герое, который борется за справедливость, чем про анти-героев, которых и так достаточно в жизни.

  Ну что, поставлю оценку 3- (за концовку, которая таки выжала из меня слезу, хотя и там автор дала лишку). И серьезно задумаюсь, покупать ли мне следующие книги Люко. Очень жаль, так как я была ее поклонницей, но читать "сучасний книжковий шансон" я не хочу, слишком мало времени есть на стОящие книги, так что буду следить впредь за отзывами других.

Коельо? Правда?
Я читала цю книгу і в мене склалося таке враження, що це "прикол". Насміхання над Коельо, над шукачами скарбів, та байдуже... я навіть не могла стримати свій сміх, коли коелівський Сантьяго загинув від руки Гоцика.
Я до останнього вірила, що Ілія - шизофренік, а вся ця подорож - скажений сон чи видіння якогось із персонажів.
Я проковтнула цю книжку за ніч, відірватися від неї не можливо - це факт. Дашвар пише так, що якщо почнеш читати, то вже дочитаєш. Але стільки питань, стільки незрозумілого...
Дивна якась книга. Мабуть, бажання перечитувати в мене її не буде.

А на що готові ви заради кохання?
Чи змогли б ви відмовитися від скарбів, заради поваги до людини, яку знаєте декілька місяців, впродовж яких вона зраджувала вас декілька разів?
Чи змогли б ви чекати, коли навколо вас кипить та вирує життя, чекати заради простої співвітчизниці, яка навіть не може подякувати?
Чи кинулись би ви у холодну, льодяну воду у люті морози, щоб врятувати малознайомого дивака?
Чи віддали б ви останню сорочку задля порятунку іншого?

Ця книга дивовижна, вона поєднує у собі пригодницький роман, містику, історію про кохання; тільки безсердечних вона може залишити байдужим.
Прочитавши останню сторінку, мене охопила така хвиля емоцій, що в нормальний стан я повернулася ще не скоро.
Лише одне запитання турбує мене і зараз. «Де справедливість?»
Він не заслуговує на такий кінець. Він – герой; брутальний сільський хлопець, який знає, що таке життя, знає його цінність, вміє насолоджуватися ним і бути справжнім, не соромлячись свої почуттів.

Перечитала попередні рецензії і деякі ставлять питання, чи читатимуть Дашвар далі. А я читатиму. Так, у цій частині трилогії наплетено усе до купи. Але містичні та казкові сюжети, то невідємна частина творчості автора. Крім того, кожна казка несе в собі якусь мораль. Для мене у книжках Люко мораль - найголовніше. Я шукаю її в кожному розділі, на кожній сторінці. Усі мандри, вчинки, слова Гоцика несподівані. Читаючи, іноді посміхалась, іноді разом з чоловіком захлинались від сміху, переповідаючи один одному його репліки, іноді плакали. У Гоцика свої погляди на життя, проходить час вони трансформуються, але прочитавши книгу, залишаєшся при думці, що найголовнішими у житті є вічні категорії - радість, родина, дружба, правда, праця. Людина яка мислить цими категоріями, яка нехтує своїми мріями заради доброї справи заслуговує на повагу і буде мати все у житті, не прикладаючи до цього якихось особливих зусиль. Вражає й те, скільки справжніх людей, друзів залишилося у Гоцика в Європі. А на рахунок епілогу, то я думаю, що все у них буде гаразд... У Макара і Гоцика. А на рахунок Макса, то я у цьому глибоко сумніваюсь.