Якби

Якби можна було повернути назад час й обрати іншу дорогу в житті, ви б це зробили? Думаю, кожен з нас хоч раз згадував якесь роздоріжжя, час, коли робив важливий вибір й міркував - а що було б, якби я обрав інший шлях? Героїня Ірен Роздобудько - молода журналістка Ніка - успішна в усіх смислах дівчина, теж має свої скелети в шафі...
І має 13 днів, аби розібратися зі своїм життям...

Я стільки часу збиралася прочитати цю історію, що врешті вона стала моїм першим об'єктом у грі "Борьба с Долгостроем" на Лавлиб. Але прочиталася вона на диво легко, швидко й цікаво, як і все до того, що я читала у цього автора.

«Так бывает: жизнь дала сбой в самом начале. Это как в компьютере - нажал не на ту клавишу, и все свернулось, пошли непонятные значки...»
Ирэн Роздобудько. «Пуговица»

Жизнь Ники – героини романа Ирэн Роздобудько «Если бы…» - дала сбой именно в самом начале, в 1980 году. И после этого, к 2010-му остались только ужасные воспоминания и заикание. Но жизнь не всегда ставит одни лишь ловушки. Иногда подбрасывает и выходы из них. Главное – заметить.
Впервые читаю Роздобудько на украинском, просто очарована.
История мистична, захватывающа, интересна. Трагична и романтична одновременно. Современна и о прошлом. В ней много философии, размышлений, интересных мыслей.
Понравилась мысль, сказанная, в общем-то, вскользь, но зацепившая надолго.
Сверхзадача каждого настоящего художника - довести читателя до неудобства от узнавания себя в книге, на холсте или экране. Наверное, у каждого бывало такое ощущение, что читать некую книжку становится невыносимо, неудобно, будто автор выставил на вид твою сущность без твоего на то согласия? Более того - не зная тебя лично! Вот это и есть чудо. Попадание в "болевую точку". Искусство находить ее сложнее искусства иглотерапии: там все точки, обозначенные. Здесь же автор колет в темноту. Но когда попадает…
У Ирэн Роздобудько большинство книг вот таких – с попаданием. И даже эта история, совершенно не похожая на мою, тем не менее, лично меня проняла до самых печенок. Даже не знаю чем. Мыслями? Такими похожими на мои мыслями…

Завжди важче відповісти на питання «чому», ніж на – «як»…
«Як» - це лише така чи інакша дія, вчинок. А от на запитання «чому» можна шукати відповідь все життя.

Итак, вы - успешная женщина в самом расцвете сил, у которой есть хороший муж, прекрасная работа, вы полностью обеспечены всем, в чём нуждаетесь. Встречаетесь с хорошим другом, который предлагает интересную работу, даже несмотря на то, что в следствии большого нервного потрясения, пережитого в детстве, вы заикаетесь (но, тот же друг, предлагает услуги лучшего врача в этой области). А тут же рядом на лавочке в скверике, где вы встречались со своим другом, сидит старушка - божий одуванчик, которой вы помогли поймать яблоко, которое выпало из её сумки, пока вы бежали на встречу, в скверик, с лавочкой. И по воле случая она оказывается лучшим специалистом - врачом в данной области, и даёт вам отличнейший совет: мол, для того, чтобы избавиться от последствий того нервного потрясения, нужно возвратиться в то время и прожить это заново. И чем больнее будет - тем результативнее. Вы благодарите, коситесь на старушку, как на "старушку", но её метод вас интригует.
А теперь, вопрос: если бы у вас был шанс всё изменить... вернуться в прошлое и предотвратить то, что фактически перевернуло вашу жизнь с ног на голову, заставило отречься от всего важного для вас, сделать полную переоценку ценностей, наростить броню и похоронить прошлые идеалы? Но, уже со скидкой на полученный "взрослый" опыт. Рискнули бы? А?

Вот и она, главная героиня, Ника, рискнула. А что из этого получилось - написано в книге. Занимательно написано, кстати. Потому советую к прочтению, особенно фанатам творчества Ирэн Виталиевны.

У мене із книгами пані Ірен - складні стосунки. Враження від читання її романів нагадує тригонометричну криву - то повзе вверх, то різко обривається як не до нуля, то й у мінусову площину. Один абзац може викликати захват, а в іншому я можу напоротися на якусь таку банальщину, що важко стримати розчарування. Особливо мене бісять у її творах оці припадки мегауспішної жінки, яка все рівно не така, як інші, і в серці має те, що не вмирає. Виражаються вони найчастіше фразами про те, як вона не знаходить собі місця у найдорожчих готелях світу, маючи можливість купити найкращі речі і т.д. Мені воно чомусь тхне фальшем... як речі Abidas i G&D...
Менше з тим.

Сам сюжет "Якби" мені сподобався. Я люблю отакі от повернення у минуле, коли можна зовсім по-іншому глянути на усталені вже з роками речі, адже з роками певні спогади стираються, шліфуються чужими думками і словами, і все виглядає зовсім не так, як було насправді.
Взагалі такі книги потрібні, щоб хоч іноді глянути на своє життя з боку. А чи там я, де хотіла бути кілька років тому? а чи з тими я людьми? Не для того, щоб жалкувати про щось зі словами "от якби я тоді...", ні, а щоб змінити щось конкретно зараз і негайно!
Я ніколи не грішила отим "якби", не хотіла повернутися у минуле, аби щось змінити. По-перше, я завжди розуміла, що це просто потішить мою фантазію на кілька годин, але насправді суті діла не змінить, а по-друге, я завжди намагалася робити все так, аби потім не жалкувати.
Адже є речі, які неможливо змінити, навіть повернувшись у минуле. Дещо нам дається не для того, щоб ми його міняли, а щоб ми його просто пережили.

Знаєш, у життя немає способу "якби".. (с)

Ірен Роздобудько належить до тих авторів, чиї книги читаєш на одному подиху; чиї книги не можеш випустити з рук, допоки не перегорнеш останню сторінку; чиї книги "ковтаєш" за добу; чиї книги екранізуєш у власній голові яскравіше, аніж визнані режисери світового рівня.

Книга "Якби", само собою, до таких належить. Стиль авторки не переплутаєш ні з чиїм. Саме тому приємно брати до рук черговий роман і насолоджуватися романтичними фразами, сказаними у контексті детективного сюжету...

Вчитися бачити диво у повсякденному житті - ось чого так не вистачає дорослим людям!.. Наївного щирого дитячого погляду на навколишні речі.
Цінувати минуле. Цінувати теперішнє.
Відрізняти стосунки (родинні вже майже не відрізняються від робочих...) від кохання.
Жити "не тут", жити в собі.

Необхідно прочитати її, аби зрозуміти це. Словами не передаси. Вражає глибиною роздумів і змушує замислитися над власним ставленням до життя..

От уже вкотре видаляю набраний перший рядок, не знаючи з чого саме почати. Здається і сюжет по-своєму банальний, але все ж таки щось в ньому є. І це щось, це розповідь про справжнє людське щастя, розповідь про наші прагнення і наші мрії

• Минуле виправленню не підлягає.

Згадалася фраза із одного фільму, хоча, можна навіть сказати, із казки. Процитую її російською: "Никогда не отказывайся от игры из страха совершить ошибку". Кожен вибір, кожна мрія і прагнення ховаються за вуаллю страху. І кожен знає, наскільки тяжко буває скинути із себе цю маску, боячись невдачі і розчарування.

Саме стільки часу знадобилося герої, щоб зрозуміти свої страхи, зрозуміти те, що вона і так бачила, але до чого просто не придивлялася. Зрозуміти і знайти..

Эту книгу я бы расценивала как своеобразный способ, даже скорее возможность, путешествия «в себя». Способ познакомиться с собой настоящей, способ заглянуть в «лицо» своим страхам или хотя бы просто определить их.
Эта книга как поход к психотерапевту, наверное, даже так, если самостоятельно обозначить проблему, которая мучает и не дает шанса на свободную жизнь не удается.
Эта книга о тех, кто всегда сожалеет об упущенных возможностях, даже находит некое утешение и успокоение в простых словах: «а вот если бы…»
Эта книга о тебе и обо мне, просто о людях, которые ищут способ стать счастливыми.
Эта книга одна из попыток ответа на вопрос, что же такое счастье?
Эта книга не только задает вопросы, но, что самое важное, дает ответы. Например, ответ на такой сложный вопрос: почему взрослые не хотят иметь детей? А может быть потому, что…

я знаю, чому ти не хочеш заводити дитину: ти боїшся, що вона виросте і стане такою, як ти…

Можно много говорить об этой книге, потому что она достойна того, чтобы о ней говорить и "разобрать на цитаты".
Но все же эта книга, прежде всего, о ЛЮБВИ.
Прочтите ее, и может быть, тогда придет понимание того, что же такое это самое ЧЕЛОВЕЧЕСКОЕ СЧАСТЬЕ.

Якби...Якби...Якби
Як часто ми кажемо це слово. Як часто аналізуємо свої вчинки і припускаємо, як могло все скластися якби..
Ірен Роздобудько написала цікаву книгу, поєднала минуле і сьогодення на прикладі життя однієї жінки. Читається ця історія дуже легко на одному подиху, повернення в часі у минуле завжди викликало у мене неабияке захоплення. Але дочитавши книгу я трішки розчарувалась. Я очікувала, що Ніка, змінивши минуле, повернеться все в інше сучасне. Але закінчилось зовсім не так. Звісно, цікаво читати роздуми про себе. Варто кожному не забувати, якими ми були в дитинстві, чим ми мріяли, чим жили, на хвилинку уявити себе поруч із собою 9-річною і змоделювати спілкування. Впевнена, що кожен з нас не впізнав би себе, адже ми так далеко тікаємо від наших дитячих прагнень і мрій. Хоча не відомо: це ми тікаємо, чи так нас засмоктує вирій нашого життя. І не кожен має сили чинити опір.
От якби ж мені випала така можливість опинитися в 1998 році, адже саме десь тоді проходило моє дитинство в рідному дворі... Дуже захоплює розповідь саме про життя в маленькому містечку, спілкування з сусідами. Аж нахлинули спогади про дворових друзів, ігри, халабуди, фантазії про Місяць та Зорі, про сварливих сусідок в дворі...
Атмосферна книга, мені сподобалась

А я раніше зовсім не помічала як часто кожен з нас, я то точно, говорить це просте слово "якби". А справді що було б якби... Після того як практично за ніч дочитала цю книгу сама задумалась над цим якби. За своє коротке життя теж був випадок який її змінив, спочатку не звертала уваги намагалась жити далі, а потім як головна героїня почала винити його у всіх своїх проблемах і думати а як би було б якби, якби тоді цього не сталось, але тепер точно знаю, що все так і має і мало бути. Адже все це для чогось потрібно, може для того щоб нарешті знати рожеві окуляри, може для того, щоб навчитись тримати удар, а може ще для чогось. Це все життєвий досвід такий необхідний для того, щоб кожен зміг знайти свою і таку необхідно істину. Може я трохи відійшла від самої книги, але це хоч ділеко і не все, але мабуть найцінніше чи 1 з багатьох головних істин які відкрились мені за допомогою цієї та й інших книг.
Дуже сподобалась головна героїня Ніка, але не в свої дорослі роки, а саме в дитинстві, вона мені чомусь нагадала моє дитинство: ті коліна і локті, що постійно в зеленці, неможливість сидіти спокійно і вдома. Постійно десь, постійно в пригодах. Та й про друга дитинства згадала, як виявилось він якраз приїхав в Україну до рідних на свята, посиділи і згадали, що чворили тоді.
Загалом книга чудова, одне слово РАДЖУ і все...