Рецензия на книгу

• 

  zadnipriana

  19 июня 2013

  Якби...Якби...Якби
  Як часто ми кажемо це слово. Як часто аналізуємо свої вчинки і припускаємо, як могло все скластися якби..
  Ірен Роздобудько написала цікаву книгу, поєднала минуле і сьогодення на прикладі життя однієї жінки. Читається ця історія дуже легко на одному подиху, повернення в часі у минуле завжди викликало у мене неабияке захоплення. Але дочитавши книгу я трішки розчарувалась. Я очікувала, що Ніка, змінивши минуле, повернеться все в інше сучасне. Але закінчилось зовсім не так. Звісно, цікаво читати роздуми про себе. Варто кожному не забувати, якими ми були в дитинстві, чим ми мріяли, чим жили, на хвилинку уявити себе поруч із собою 9-річною і змоделювати спілкування. Впевнена, що кожен з нас не впізнав би себе, адже ми так далеко тікаємо від наших дитячих прагнень і мрій. Хоча не відомо: це ми тікаємо, чи так нас засмоктує вирій нашого життя. І не кожен має сили чинити опір.
  От якби ж мені випала така можливість опинитися в 1998 році, адже саме десь тоді проходило моє дитинство в рідному дворі... Дуже захоплює розповідь саме про життя в маленькому містечку, спілкування з сусідами. Аж нахлинули спогади про дворових друзів, ігри, халабуди, фантазії про Місяць та Зорі, про сварливих сусідок в дворі...
  Атмосферна книга, мені сподобалась

  8 понравилось

  322