Цитаты из книги Якби

Свята правда: щоб уникнути драми - зроби з неї комедію. І - доведи до абсурду!

Можна прожити все життя і жодного разу не зіткнутися з дивом. Можна зіткнутися - і пройти повз нього з пучком редиски в сумці. А можна просто піти назустріч...

Буває, люди ніколи не знаходять одне одного лише через те, що хтось із них вийшов з будинку на десять хвилин раніше...

Завжди важче відповісти на питання «чому», ніж на – «як»… «Як» - це лише така чи інакша дія, вчинок. А от на запитання «чому» можна шукати відповідь все життя.

Адже треба пройти багато етапів, на яких тобі дають по носі, коли тебе обманюють, цькують, б'ють, накривши мокрим рядном, - щоб у тебе визріла душа. Треба навчитися "тримати удар". Тепер я точно знаю: людину від загальної маси відрізняє одне - вміння тримати удар.

Старість - це "два в одному": можна бути дитиною і дорослим водночас. Однією ногою стояти в колисці, а іншою - самі знаєте де... І збирати довкола себе птахів та звірів. І подумки подорожувати "згори вниз" і в зворотному напрямку так, як тобі заманеться. І псувати своїм виглядом естетику бурхливого молодого життя. І тихо посміхатися, знаючи напевно, що цього нікому не уникнути.

Фото – це мить солодкого обману на майбутнє…

Якщо маєш в душі бодай зернину віри в диво, воно приходить до тебе саме - рано чи пізно, в горі чи радості, в темряві чи у світлі. Бодай раз у житті воно виростає перед тобою, мов свіжий трояндовий кущ, і обдає своїм запаморочливим і справжнім ароматом.

Коли блазні вдаюсь із себе розумників, а розумники блазнів кому нести істину?

Моя душа давно вже вкрилась товстелезним панциром і розучилась плакати.

Діти завжди живуть в ореолі дорослої брехні. Навіть у досить непоганих родинах. Ще не бачила жодної сім*ї, в якій би не обманювали дітей.

Я не люблю спати! Мені здається,що це суцільне марнування часу...

Живи в собі - і тоді ніколи не відчуєш тісняви.

...немає нічого кращого, як погомоніти з випадковими співрозмовниками.

Людина хоче перенести своє лихо на когось іншого! Адже якщо проговорити цю фразу "Чому - я?" до кінця, вона лунатиме так: "Чому я, а не мій сусід?"...

Справжнє життя - те, котре будуєш у собі в суцільній тиші.

Ця шалена думка прийшла мені в голову в одну з безсонних в'язничних ночей, коли уявляв, що лежу в каюті човна, що прямує до Пуерто-Ріко, і щасливо посміхався в стелю, наводячи жах на своїх співкамерників. Ось тоді і зрозумів, що означає її «не тут».

часом, аби відчути себе щасливим, треба зробити крок назад.