Грішниця

Життя Лариси схоже на пекло: смерть сестрички від рук п'яного батька, дитбудинок... Після того, як її зґвалтував міліціонер, вона зрозуміла, що вагітна, і... зраділа. Але в малюка знайшли страшну хворобу. Заради сина вона готова навіть на те, що вважала страшнішим за смерть.

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,4

228 оценок

5
57%
4
31%
3
8%
2
3%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 255Хотят прочитать 82

Рецензии

SaganFra19 декабря 2014 г.
Не часто читаю сучасну українську літературу. Цього разу якось книга сама трапилась до рук. Просто зайшла до крамниці і книга сама мене обрала. Так іноді буває.
Ця книга написана мінорними фарбами, її можна вважати осінньою: морок, дощ, густі тумани, скована кригою вода, голі дерева гнуться під пронизливими вітрами – все це співставляється з настроєм, та мабуть і з життєвим шляхом, головної героїні роману – Лариси.
Важке дитинство, його майже не було: батьки заглядали в чарку, єдиними прикрасами матері були синці, єдиним харчем - потайки вкрадена «закуска» у батьків, холодний будинок, зґвалтування, смерть двомісячної сестрички, що була єдиним світлим промінням в житті Лариси. Далі - дитячий будинок, домагання директора, життя все жорстокіше ставилося до неї. Але Лариса, що мене дуже вразило, не обізлилася на людей, вона вірила в доброту людей. Адже, якщо є чорне, то є і біле. Не переживши нещастя ти не можеш по-справжньому цінувати щастя. Подальше життя приготувало для Лариси терновий шлях, пройти яким не поранившись просто неможливо. І вона ранилась до крові. Тяжка доля у героїні, просто не передати словами. Краще прочитайте.
Взагалі, ця книга написана в популярній нині манері, де дія відбувається паралельно: теперішнє і минуле ділять книгу на чорне та біле. Звісно, чорне то минуле життя, а біле - теперішнє. От і настрій, і емоції від книги, які вона викликає, такі ж «смугасті». Тут взагалі немає нічого, що можна охарактеризувати словом «добре», є лише крайності – «дуже добре» або «дуже погано».
Дуже сподобалась манера написання роману-сповіді. Неквапливо, але не розмито, просто сповідь зраненої душі. Книга написана чудовою лексично різноманітною мовою, мальовничі описи природи, прості «душевні» діалоги. Коло тем піднятих в романі надзвичайно широке та різнобічне. Це якісна українська проза. Рекомендую.
Читать далее
27
1,1K
LeRoRiYa26 декабря 2012 г.
Книжка дуже сумна і в ній мало надії... але прочитала я її за один день. Дуже шкода головну героїню, на плечі якої з дитинства ліг страшний тягар і якій довелося стільки всього пережити. Роман дуже реалістичний, і хоча я не належу до сентиментальних людей, які ридають над книжками й фільмами, ця книжка в кількох місцях змусила заплакати. Рекомендую.
20
644
frozen_celestial27 марта 2014 г.
За кожен твій вчинок хтось десь щовечора просить Бога
Я невіруюча, але ця фраза мені подобається.
Важко вибратися із пекла, якщо твоє життя там не закінчилося, а почалося.
Важко мати хоч якісь моральні цінності, якщо змалечку хоч якогось прикладу для наслідування годі було й шукати у найближчих.
Важко тягнутися до добра, коли ти постійно повертаєшся в ті низи, з яких так прагнеш вирватися.
Це одна із тих книг, над якими не соромно і поплакати. Я щиро вірю, що тут немає передозування у негативі, бо тисячі людей живуть так, як Лариса: адже що може чекати на дитину, яка нікому і ніколи не була потрібною? Все СТРАШЕННО логічно. Згадайте історію Оксанки Макар, від якої два роки тому жахнулася Україна.
Книга важка, і на хеппі-енд я не сподівалася. І, якщо чесно, я в нього все ж не повірила. Хоча в ідеалі так і має бути: за все пережите має воздаватися, але в житті чомусь так не завжди складається.
Але все рівно варто берегти в собі хоч краплину чогось хорошого, як не для себе, то для когось іншого - ніколи не знаєш, наскільки важливим воно виявиться для чиєїсь загубленої долі.
А ще книга ця про те, як важливо вміти простити і відпустити. Бо інакше не буде в твоєму життя місця для чогось нового і хорошого - доки там припадає пилом твоє минуле.
Читать далее
15
864

Все рецензии

Цитаты

malina81314 июля 2012 г.
Людина часом нагадує звичайну ляльку, яку хтось підвісив на невидимих нитках, щоб можна було смикати в потрібний бік, угору, вниз, і люди смикаються з упевненістю, що роблять це самі.
7
389
nadZya13 июня 2014 г.
Слова зависали в повітрі, хотілося в них вірити, однак чомусь не виходило. Чому вони завдають таких глибоких ран, а зцілюють настільки поверхово? Слова ж - лише слова, однак якщо в них вірити...
5
401
nadZya12 июня 2014 г.
Кохання змінює жінку. Вона стає схожою на сонце, до якого тягнеться все живе, навіть не підозрюючи, звідки йде це світло.
5
265