Рецензия на книгу

• 

  SaganFra19 декабря 2014 г.

  Не часто читаю сучасну українську літературу. Цього разу якось книга сама трапилась до рук. Просто зайшла до крамниці і книга сама мене обрала. Так іноді буває.
  Ця книга написана мінорними фарбами, її можна вважати осінньою: морок, дощ, густі тумани, скована кригою вода, голі дерева гнуться під пронизливими вітрами – все це співставляється з настроєм, та мабуть і з життєвим шляхом, головної героїні роману – Лариси.

  Важке дитинство, його майже не було: батьки заглядали в чарку, єдиними прикрасами матері були синці, єдиним харчем - потайки вкрадена «закуска» у батьків, холодний будинок, зґвалтування, смерть двомісячної сестрички, що була єдиним світлим промінням в житті Лариси. Далі - дитячий будинок, домагання директора, життя все жорстокіше ставилося до неї. Але Лариса, що мене дуже вразило, не обізлилася на людей, вона вірила в доброту людей. Адже, якщо є чорне, то є і біле. Не переживши нещастя ти не можеш по-справжньому цінувати щастя. Подальше життя приготувало для Лариси терновий шлях, пройти яким не поранившись просто неможливо. І вона ранилась до крові. Тяжка доля у героїні, просто не передати словами. Краще прочитайте.

  Взагалі, ця книга написана в популярній нині манері, де дія відбувається паралельно: теперішнє і минуле ділять книгу на чорне та біле. Звісно, чорне то минуле життя, а біле - теперішнє. От і настрій, і емоції від книги, які вона викликає, такі ж «смугасті». Тут взагалі немає нічого, що можна охарактеризувати словом «добре», є лише крайності – «дуже добре» або «дуже погано».
  Дуже сподобалась манера написання роману-сповіді. Неквапливо, але не розмито, просто сповідь зраненої душі. Книга написана чудовою лексично різноманітною мовою, мальовничі описи природи, прості «душевні» діалоги. Коло тем піднятих в романі надзвичайно широке та різнобічне. Це якісна українська проза. Рекомендую.

  27

  1,1K