Тіні забутих предків

Геніальний твір геніального письменника!
Історія про трагічне кохання Івана й Марічки на фоні неперевершеної природи Карпат з елементами магії!

Бурхлива річка молодих закоханих і забрала Марічку в свої хвилі. Після цього Іван перестав жити духовно. Так, він одружився, завів господарство, але його думки линули до Марічки. Навколо чоловіка крутились дружина, її коханець-мольфар, магічні сили зла, що ніяк не полишають й без того тривожну душу Івана. І одного дня прийшла пора Марічці з Іваном зустрітись, адже справжнє кохання - лише на небесах.
Михайло Коцюбинський відкрив читачеві ідеальну Гуцульщину, Карпати, побут людей, які живуть в горах, їх діалект.
"Тіні забутих предків" - ця книга стала шедевром, класикою української літератури, екранізованою не менш геніальним, ніж М. Коцюбинський, С. Параджановим.

Мені дуже подобаються новели та оповідання Коцюбинського. "Лялечка" не є виключенням.
На тлі звичайного життя автор змальовує психологічні зміни, що відбуваються з Раїсою, сільською вчителькою, її духовну кризу, з якої вона не може знайти виходу. В оповіданні показано зміну поглядів від борця за народний добробут до повного розчарування у народі загалом і зокрема в школі, народній інтелігенції, що вироджується і деградує. Якоїсь миті героїня уявляє себе лялечкою, з якої ось-ось вийде метелик з гарними крилами, бо її змучене самотністю серце нарешті знаходить, куди застосувати всю любов та ніжність, що накопилася у ньому. Але чи здатен вийти метелик з покірної, безвольної, розчарованої лялечки?
"Лялечка" - це історія нещасної жінки, яка так і не змогла знайти своє місце у житті

Моє знайомство із творчістю Михайла Коцюбинського почалося уже давно. Вражень щодо його оповідань та уривків, прочитаних ще у ранньому віці, я не пам'ятаю, але надовго запам'яталась мені зустріч із "Дорогою ціною" - історія про Остапа та Соломію по-справжньому вразила мене. З того часу щоразу, коли я звертаюсь до його творчості, я заздалегідь очікую вражень. Вони можуть бути сильнішими, слабшими, але поки що точно небайдужими. "Цвіт яблуні" не став винятком - коротенька новела залишила у мені сильні емоції.
Історія, описана у творі, залишила у мені свій відбиток, змусила співпереживати глибокому горю батька, горю, від якого не сховатися у деталях побуту, у повсякденних справах - усе невідступно нагадує про нього. Батько мимоволі пригадує буденні події, пов'язані з його донечкою, і у цьому світлі вони виглядають інакше. Особливо сильне враження залишає сцена, коли батько рве цвіт яблуні для своєї дитини - природа радіє весні, усе розквітає та прокидається, не помічаючи горя окремої людини, окремої сім'ї.
Почуття несправедливості та жалю охопило мене при прочитанні, особливо при протиставленні картини розквітлої та радісної весни за вікном і сцени горя матері та батька у квартирі. Цвіт яблуні згасатиме і розквітатиме знову, але не все в житті вдається повернути. Сильний твір. Як і попередні рецензенти, я раджу Вам прочитати цю новелу.

Коцюбинський...саме вже прізвище автора викликає бажання взяти книгу до рук, та поринути у поетичний світ майстра слова..

Автор зобразив тонкими штрихами нелегке становище удови на селі, родинну взаємодопомогу та наївний, ніжний та чуттєвий світ маленької дитини, яка попри всі свої фізичні болі бажає допомогти матері у скрутному становищі. Вона долає свій страх, коли жне жито, долає біль, коли ріжеться серпом, адже не час себе жаліти, потрібно допомогти слабкій матері. На рівні духовному вона проходить випробування через фізичний біль та випробування вірності. Адже пілся всього можна запевнити, що дівчинка виросте справжьною високоморальною людиною. Природа, почуття дівчини, обриси побуту, тонкі деталі - все це автор вимальовує наче ескізно, підкреслюючи головну думку твору - у скрутному становищі потрібно бути мужніми, не втрачати духовності, надії на краще. Саме образ дитини показує нам, що в найскрутніших ситуаціях потрібно не втрачати надії, не слабнути духом, і робити все можливе, що в твоїх силах. Своєрідним протиставленням дитині є доросла людина - мати, яка не витримала удару долі, і була на грані смерті.

Немає на Україні людини, яка не знає відому на весь світ історію про Івана та Марічку. Ці українські Ромео та Джульєта запали в душу кожному, хто хоча б раз чув про їхнє трагічне кохання.
Я давно знала про цю повість, але все не вистачало часу її прочитати. І ось діватися було нікуди: шкільна програма - це вам не забавки ;) Ця надзвичайна і цікава повість була прочитана за лічені години.
Беручи книну до рук, у мене були деякі упередження і власні варіанти розвитку подій ( про сюжет я нічого не знала), але як-то кажуть: "Не так сталося, як гадалося". Книга щоразу дивувала мене поворотами сюжету, рішеннями героїв та випробовуваннями долі.
Головні герої - молоді хлопець та дівчина із двох ворогуючих сімей, які ( що зробили? правильно )закохалися один в одного. Все було б чудово і ніхто не знає чим би все закінчилося якби у Івана не помер батько і він не залишився б головним годувальником сім'ї. Але що сталося, то сталося. Хлопець вирушає на "заробітки" пасти овець(на все літо).
Літо минуло і прийшов час повертатися додому. І тут закінчилася вся романтика книжкова і почалося справжнє життя ( реальність у всій своїй красі, так би мовити)...
Чим це все закінчилося пропоную прочитати у повісті видатного українського письменника Михайла Коцюбинського.

Не смотря на то, что это импрессионизм, я нырнула в новеллу и мне понравилось.
Я наблюдала за мыслями главного героя и находила сходства со своими.
История проникнута трагизмом, но так легко воспринималась.
Я была поражена.
Очень задел символизм в новелле.
Кабинет-фото-свеча-цвет яблони - всё это характеризовало состояние главного героя.
Я поражаюсь, как можно было так описать такое событие и высветлить его с такой стороны, что эта история чем-то притягивает.
Под конец истории слёзы катились по моему лицу.
Такое бывает не часто.
Зацепило до глубины души.

Назва твору навіює думки про таку бажану і далеку весну ( зараз у мене зима ), яка манить своєю свіжістю, легкістю, п'янким ароматом квітів, легким дзижчанням бджіл та джмелів, дзюркотінням струмочків та клубком думок у голові. Для кожного весна - це щось приємно-неземне, але не для головного героя цього живого етюду.
Автор розповідає нам про найбільшу трагедію у житті кожного - смерть рідної людини. Він вдало передає почуття ліричного героя і лише людина з кам'яним серцем залишиться спокійною після таких подій. Сльози котилися по щоках, коли я читала твір. Мене вразило в саме серце і залишило глибоку рану якогось дивного відчуття...