Я, "Победа" и Берлин

Перша книга музиканта і шоумена Кузьми Скрябіна.
Складається з двох повістей - автобіографічної "Я, Побєда і Берлін" (веселої та наповненої доверху своєрідним кузьмовським гумором, про поїздку ще зовсім молодого Кузьми на "Побєді" до Берліну з целлю продати раритетну тачку в столиці Німмечини) та сумного містичного трешняка "Місто, в якому не ходять гроші" (подобно Стивенсону и его "Джекиллу и Хайду", ця також наснилась Кузьмі. При чому з титрами, як у фільмі, після отримання сонячного удару по самій голові на відпочинку в Єгипті).
В принципі, на любітеля. Власне, цікавою буде лише тим, кому цікавий Кузьма. Проста і орігінальна мова, на якій він розмовляє, збережена і на папері. До того ж є відсилики до багатьох пісень Скрябіна.
З іншого боку, чого ще чекати від книги, написаної музикантом? Хоча на голову вища, на мою думку, від прозы Цоя и Бутусова. Хотя по культовости серед населення вони, конешно, Скрябіну дают дуже багато фори.
Enjoy!

СПОЙЛЕРИ

Прочитала три книги з чотирьох Кузьми. Як і було сказано не раз, ця оповідь дійсно разюче відрізняється від інших. Я люблю вірші Кузьменка, в мене є збірничок і я інколи їх читаю. Та проза мені ніяк не пішла. Це не мій стиль, жанр, сюжети. Хоча "Місто...", має ізюминку. Таку зморщену і не сильно велику, але таки має. Цікаво продуманий сюжет, в якомусь не 100% розумінні. Мені початок навіть досить сподобався і захопив. Потім звичайно почався треш і ад. За деяку оригінальність і політ думок в такому руслі я поставлю трійку, нейтральна оцінка, коли 4 забагато, а 2 таки замало.
Фантастична реальність, зона після вибуху АЕС в яку звозять усіх... виродків суспільства для експериментів. Але стався збій і у ту зону потряпляє Аліса. Тут немає грошей, тут платять діями. Пострибай, вимий підлогу волосям і все в такому дусі. Хіба ж не цікаво? Такий собі паралельний світ, який коло тебе, просто ти про це не знаєш. Вся цікавість книги, яка зачіплює тебе на гачок з початку, помалу розтає після зустрічі Аліси та Віталіка, або, як його кличуть майже усі - Лєшого. Тут треш і починається. Де була голова Аліси, коли вона пішла з вдуплю пяним мужиком до нього додому.... Хоча можливо це все радіація. Хто зна. Ще мене дуже цікавить... або я таки не уважно читала, вона ж таки не заплатила жінці за їжу, де, чому, як? Де розборки з цим? На початку книги на станції дідок викликав міліцію через пару хвилин, за порушення проплати квитка, а тут...
Якби я не читала цих оповідань, я би нічого не втратила. Але прочитавши, я теж нічого не втратила. Тому просто в мій список прочитаних потрапило щось, що нічого особливого з себе не представляє.
Ще мені сподобався самий кінець, на станції, старенькі та без памяті... цей кінець займає декілька рядків тексту, але несе в собі багато смислу. Я задоволена, що він саме такий. Все на своїх логічних (на скільки це звичайно можливо у цьому оповіданні) місцях.

Хто любить Дереша, Карпу і їх подібним читайте. А як на мене це все ж таки не моя література.

Я, "Побєда" і Берлін

Українці показані не в кращому світлі, хоча з іншого боку, якими вони були на початку 90-х: совок тільки-но розвалився, люди бідні, змучені; ті, що не з великих міст - культурно бідні. Хочеться кращого життя, але при совку це було нереально, всі однакові - у злиднях, щоб було краще - треба мутитись. Ось це "мутитись" і увійшло до звички пересічного українця.
Ненависть до усього чужоземного, та велич свого - типічні наративи совка, які поколіннями вдовбувались в голову населенню. Звідси і відсутність толерантності, і зневага до інших народів, і пошук халяви звідусіль, "бо ми ж того варті" і тд.

Книга смішна. Але смішна вона буде тим, хто знає ті турецьки світери boys, хто сам, чи їх батьки їздили до Польщі з товаром, хто знає ті "любощі" і танці з бубном аби завести стару іржаву рухлядь, хто знає, що таке годинні черги на кпп, що таке зачинено все, бо неділя та який на смак дух Берліну.
Ну і сама тема з манекенами дітей - я вперше так сміялась з книги.
Кузьма шикарно все описував, картинка вимальовувалась в голові на стільки природньо, наче я сама була присутня при всіх цих подіях.

Місто, де не ходять гроші

Цікавий і інтригуючий початок. Я очікувала на філософську і трохи фантастичну історію, а отримала щось зовсім хаотичне...
Трохи бойовику з невиправданою жорстокістью, трохи змазаної наукової фантастики. Але все це могло бути у будь-якому місті, і зовсім не обов'язково у тому, де не ходять гроші.

Лірика - не моє. Пісні, які я знала, читала співаючи. Які не знала - важко заходили.

Слушала в озвучке автора.

Я, "Победа" и Берлин 80 страниц или 2 часа озвучки.
Мата много, харизма автора тянет всю книгу. Местами смешно, жизненно и капельку грустно. Разок прослушать можно, хотя бы ради Кузьмы.

Заполучив машину мечты, старенькую Победу, герой с товарищами отправляется в Берлин продавать манекены.

Город, в котором не ходят деньги 81 страница или 1:44 озвучки.
Алиса получив странные билеты, садится на поезд и отправляется в город, в котором не хотят деньки. В прямом смысле, оказание услуг осуществляется обменом или заданиями. Но чем глубже в кроличью нору, тем больше курил автор...

Что я только что прослушала... вообще не мое... насилие... мат... и бред...

В сборнике представлены две разные по жанру повести. Одна - художественные воспоминания о поездке в Берлин, вторая — триллер с элементами фантастики. И если первая повесть, не претендуя на шедевр, является весёлым повествованием, написанным разговорным и образным языком в стиле Леся Подервянского. То вторая — гораздо серьёзнее в плане заявленной темы, написано ровно в таком же стиле. От чего вся серьёзность ситуации, в которую попала героиня, и темы нивелируется. Если это стёб, то он тоже не удался - во всяком случае, я его не в повести не обнаружил.
В итоге получаем вполне читабельную "Я, Победа и Берлин" и совершенно невразумительную по части исполнения "Город, в котором не ходят деньги". Видно, что у Скрябина всё в порядке с фантазией, но писательское мастерство не на самом высоком уровне. Всё же он музыкант, а не писатель. Как кажется, именно на музыкальной известности (если хотите культовости, по крайней мере в Украине) держится популярность его повестей.