— Документен ун машінен.
— Я, я, — відповів я і простягнув йому техпаспорт, заповнений цьоцьою Лесьою у МРЕО від руки і по-українськи. — Вас іст дас? — спитався він мене, і якщо знав наше слово «б…ь», то закінчив би фразу тим, чим закінчив би я на його місці. — Дас іст ауто, бля, — вирвалося в мене на кінці. — Найн, вас іст дас? — перепитав Брюс Вілліс і ткнув пальцем в мій талон.
— А-а, дас іст техпаспорт, - не знаю, чи воно так називається в них, але більше варіантів в мене не було. Німець довго щось гаркав до свого колеги, який був схожий на мужика, котрому прикрутили голову від карлика. Той крутив замалою як на нього шпаківнею і махав убік Львова: — Цурюк, цурюк, — почув я в наш бік. Я з дитинства ненавидів слова, що закінчуються на «урюк», і тому почав підозрювати форс-мажорні повороти в нашому плані взяття Берліна.
Читать далее