Мы разные - но мы дружим!

Донедавна ім’я та прізвище Ульфа Старка для нас були трошки знайомими, але доволі абстрактними і туманними. Але тепер, після прочитання цієї книги, знаменитий дитячий письменник відкрив для нас цілий світ, за що ми йому дуже вдячні... Талановито, непідробно щиро, зворушливо, оригінально – не вистачить епітетів для визначення манери письма автора. Треба тільки читати, занурюючись у подароване нам знов дитинство...
В книзі ми маємо дві повісті, перша з яких – „Чи вмієш ти свистати, Юганно?” – просто перевернула весь наш світ. Історія дружби хлопчика і старенького самотнього дідуся настільки правдива, що віриш кожному слову. В цій дитячій повісті, на мій подив, немає ідеальних героїв – і діти, і дорослі зображені без прикрас. Вони саме такі, як є – кожен зі своїми недоліками, які коли й смішать, а коли й дивують. Але в цій повісті є те, чого настільки бракує всім нам у нашому буденному житті. Це милосердя... Виявляється, так легко зробити когось щасливим! Прикрасити чиєсь життя, наповнити його смислом – наскільки це важливо... Людина, яка дарує щастя, й сама стає щасливішою.
Друга повість – „Моя сестра – ангел”. У цьому творі хлопчик мріє про сестру, шкодує про те, що вона навіть не встигла народитися, уявляє її собі, розмовляє з нею, показує їй своє місто і друзів. Дорослих дивує поведінка хлопчика, а він не хоче бути сам на сам зі своєю самотністю... Доброта, вразливість, милосердя – нажаль, в наш час ці почуття стають музейною рідкістю...
Життя без прикрас, де є місце смерті і печалі – це дуже неочікувано в дитячій літературі, проте Ульфові Старку нецікаво лише розважити свого читача. В письменника є набагато важливіші справи: він немов заглядає в душу кожного з нас, щось знаходить цінне і поступово перетворює це в дорогоцінність. Дорогоцінності милосердя та доброти – в кожному з нас...

В тексті можливі спойлери.

Мабуть, це одна із ознак зрілості - коли після 30ти тебе починає тягнути на дитячу літературу. Саме тоді знайомі з дитинства історії постають у зовсім новому світлі і забарвлюються зовсім новими кольорами.
З творчістю Ульфа Старка я не була знайома, але тоненька книга з неймовірно гарними іллюстраціями просто не могла не привернути мою увагу. Дана книга складається з двох зовсім маленьких, але дуже глибоких оповідань, які обєднанні спільними героями. І зараз я говорю не про хлопчика Ульфа, а про... смерть. Так, саме смерть є одним з головних героїв даної книги.
"Чи вмієш ти свистати, Юганно" - здавалося б простенька історія про хлопчика Берру, який хотів мати такого дідуся, як в його друга Ульфа, і таки знайшов його в будинку престарілих. Маленький дитячий егоїзм - чи ж варто в цьому звинувачувати дітей? В чомусь ця повість нагадала мені О. Довженко, його "Зачарована Десна", де для головного героя в радість була смерть баби. Не тому, що він був жорстоким і холодним, а тому, що в дитинстві все сприймається зовсім по іншому. Можливо діти просто розуміють, що смерть - це зовсім не кінець. От і поховавши дідуся, Берра біжить запускати повітряного змія, як знак безтуротності і тріумфу життя.
"Моя сестра - ангел" - а тут мені стало моторошно. Хлопчик Ульф спілкується з своєю ненарожденою сестрою і навіть відчуває її в собі. Хто вона, ця загадкова сестричка і чому врешті вона пішла? Чи це є дорослішанням персонажа чи навпаки ознакою того, що хлопчик ввійшов в свій внутрішній світ і йому вже ніхто не потрібен. Страшна казка про непоміченість. Ох, як багато цієї непоміченості. І памятають часто про померлих, а не про живих. На жаль.

Думаю в последнее время меня понесло в сказках и детских рассказов,один из них сказочка о яблоне и о неблагодарном мальчике.Сразу начну:
Яблоня дала все,чтобы мальчик был счастлив.Она любила его материнской любовью,но...Мальчик взрослел и хотел все больше и больше...
Она дала все,но не получила никакой любви,заботы...Но яблоня была счастлива,потому что она любила мальчика как мать!
Яблоня дала ему все,в надежде чтобы он будет счастлив,но в конце у нее осталось,только старый пенек...НО она была счастлива,так как мальчик был рядом и получил чего хотел,но все было уже поздно...
Книга меня реально тронуло,до глубины души.Мы сами получаем от жизни много-чего,а потом хотим больше и больше,не смотря что осталось в дали.Но и конечно есть люди,которые имеют чувство благодарности ко всему и хорошо что их не мало!
Всем советую такую маленькую сказочку,вы реально захотите изменить что-нибудь в вашей жизни!

Я обожаю читать про дедушек. Смотреть фильмы про дедушек. Слушать рассказы про дедушек. Поэтому и мимо этой повести проскролить страничку не смогла.
Знаете ли Вы, что если у кого-то нет дедушки, то это не беда? В любой стране есть место, где дедушек много, надо только набраться смелости, прихватить друга и в это место прибыть. Не забыв присвоить с собой с чьей-нибудь клумбы цветок. Что главные герои и сделали.
Интересная идея, интересный "взрослый" дедушка. Без всяких там навешиваний чувства вины. Хотя я ждала, что вот-вот дед окажется вредным и брюзгой. Но нет, автор не подвёл.
Еще одна повесть в копилку.