
Ваша оценкаРецензии
books_passion__29 января 2018 г.Читать далееСтівен Кінг - "Воно". Книга вперше опублікована в 1986 року видавництвом Viking Press. Найбільша книга автора, яку він писав чтири роки.
1336 сторінок жаху. Прочитавши їх, дуже складно зібратися із думками і написати нормальний відгук. Але хочеться, треба, тому що просто потрібно про це написати. Руки і розум самі просять.
Мабуть, без спойлерів не вийде, але я спробую.Сюжет. Невеличке місто Деррі, штат Мейн (вигадане автором). На перший погляд воно нічим не відрізняється від будь-якого іншого. Тут є магазинчики, школа, бібліотека, дорослі та діти. Тут є Пустовище, сміттєзвалище, канал, покинута залізниця та будинки. Тут є Невдахи та Забіяки.
Головних героїв - семеро, якщо не рахувати ЙОГО. Хоча спершу їх менше, але Щось хотіло, щоб саме семеро дітлахів об'єднали свої зусилля і... Біллі, Едді, Річчі, Стен - спершу вони товаришували та гралися разом. Проте одного разу до їхньої групи потрапив Бен, потім Бев, а згодом і Майк. Так їх стало семеро - магічне число, чи не так? Семеро Невдах.
Було дещо, що об'єднувало всіх їх. І це не головний ворог - Генрі Бевз, який діставав кожного з них, ні. Це було дещо інше, ім'я якого дітлахи не знали, а можливо, Воно його й не мало. Тому вони вирішили, що будуть звати його просто ВОНО.
Але починається все навіть не звідси, не з того, що деякі діти вирішили зібратися, сторити клуб та разом гратися. Ні. Одного дня 1958 року почався такий сильний дощ, що багато людей думали: "Буде повінь". Не було. Та того дня сталося дещо набагато гірше.
Джорджі - брат Білла - не міг зробити кораблика, паперового. І Білл, як старший брат, вирішив йому допомогти. Кораблик вийшов гарний. Джорджі поцілував брата в щічку і пішов запускати його надворі. Після дощу він гарно плив би. Джорджі натягнув на себе свого жовтого дощовика та пішов, поки Білл лежав в ліжку із застудою.
Того дня Воно прокинулося і почало їсти.
Кораблик плив по калюжах, плинув... І впав до каналізації. Маленький хлопчик дуже засмутився, адже того кораблика зробив його брат. Він хотів його дістати, але Джорджі не міг знати, що клоун поганий, адже клоуни подобаються всім дітям. Та після того, як Воно відкусило йому руку, напевне, Джорджі так не думав.
Після смерті Джорджа в житті Білла все змінилося. В житті кожного з тої сімки відбулися зміни. Та Білл найбільше хотів помстися і одного разу їм це вдалося. Та тільки тому, що вони були дітьми. Діти можуть багато чого, адже їхня сила в їхній уяві. А як бути, коли надворі 1985 рік, кожному з них далеко за тридцять, є сім'ї, а спогади про дитинство навіть не спливають в голові до того моменту, поки одного разу до шістьох людей не подзвонив Майк.
Воно повернулося. І вони повинні повернутися до Деррі, адже одного разу дали таку обіцянку.
А далі почнеться возз'єднання, тільки цього разу не вони до Нього пішли, а Воно привело їх до себе. Переможуть чи ні дізнаєтесь у фільмі ☺
Окремо хочеться поговорити про героїв. У книзі насправді дуже багато героїв: головних та другорядних. Але автор прописав історію кожного з них. Всі різні, всі цікаві, яскраві, живі та реальні?
Білл Денбро - Заїкуватий Білл, Великий Білл. Головний герой книги "Воно". Ватажок їхньої зграї. Він - лідер. Він найвищий та найсильніший. Вони його поважають. Всі знають, що на Білла можна покластися. Білл завжди знає, що потрібно робити, в що можна погратися. Саме Білл говорить про те, що вони мусять відстояти своє Пустовище. Білл той, хто просить допомогти йому подолати Воно, той, хто відчуває вину за те, що помер Джорджі, адже це він зробив йому того кораблика та відпустив гратися надвір. Білл - це письменник, який у своїх жахах може позбутися того страху, яким було колись наповнилось його дитинство.Едді Каспбрак - його мама постійно хвилюється за нього і вона проти того, щоб він грався з такими дітьми, як Білл чи Річчі. Саме вона нав'язує йому страх хвороб, якими він може заразитися. Навіть атсма, на яку "хворіє" Едді може всього лише уява його матері? Але він також той, один із сімох дітей, яким потрібно було об'єднатися разом. Білл для нього лідер, той зарди кого він і померти може.
Річчі Тозіер - майстер голосів. Хоча в дитинстві у нього не дуже добро виходило, потім він натренувався так, що зміг точно відтворювати голос копа-індіанця. Річчі - "Базікало". Він ніколи не може стриматися, щоб не сказати щось смішне, щоб не підколоти когось. Часто йому через це попадало від інших хлопців. Він носив окуляри, які потім замінить на лінзи. Та чи надовго?
Бен Генском - хлопчик, якого всі постійно зачіпали через його вагу. Влітку він носив светри, щоб сховати своє пузо. Він той, хто показав решті, як збудувати греблю в Пустовищі, а в майбутньому відомий архітектор. Бен по вуха закоханий у Бев і заради неї готовий на все.
Бев Марш - єдина дівчинка в їхній команді. Вона має руде волося і хлопці вважають її дуже гарною. Вона пацанка. Курить, майже ніколи не носить суконь та товаришую із шістьма хлопцями та немає жодної дівчини-подруги. Вона намагається бути хорошою для свого татка, але той все рівно б'є її. Вона любить його і ненавидить. Закохана в Білла.
Стен Юріс - єврей, який насправді не знає, як то воно бути євреєм. З нього насміхаються через це, а багато хто євреєв просто не любить. Він хе захоплюється птахами: слідкує за ними в біноколь та має свій довідник, який одного разу його рятує. Він той, хто бачить насправді набагато більше, ніж решта. Розумний, але дуже стриманий. Він любить, щоб все було правильно і ненавидить бруд. Стен розламує ту пляшку, та ріже їхні руки, щоб закріпити обітницю. Стен перший, хто не приходить на зустріч у 1985 році.
Майк Хенлон - він ніггер, його життя не така, як у них. Воно відрізняється тому, що відрізняється колір його шкіри. Саме Майка Генрі ненавидить більше всіх. Майк знає про Деррі найбільше. Він приєднується до групки останнім та єдиний, хто не полишає Деррі, коли всі їдуть, тому що Майк вартовий. І так захотіло Воно.
Це лише головні герої, і то не всі. Хочеться розповісти про інших, але доведеться писати дуже довго і багато. Стівен Кінг зобразив так багато людей, але кожному дав свою історію та свою причину існування. Вам потрібно лише читати. Завдяки всім тим персонажам Деррі справді стає справжнім, а книга не здається книгою. Це нова реальність.
У романі Стівен Кінг порушує багато різних тем: влада пам'яті, сила об'єднаної групи, вплив травм дитинства на доросле життя та інші. Взагалі основна ідея така, що задопомогою сили, яку головні герої об'єднали разом, вони змогли перемогти в дитинстві, адже діти мають набагато більшу силу і владу, ніж дорослі. Це їхня уява. Хочеш, щоб срібні кулі вбили чудовисько, вони вб'ють. Але разом з тим Кінг показує те, що навіть дорослим потрібно пам'ятати, адже скільки сили сховано в нашій пам'яті.
Структура книги запутана. Насправді в змісті не так багато частин, але оповідь ведеться не в хронологічному порядку, тому і складно. Спершу читаєш про те, як вони бавляться в Пустовищі, а тут вже вони мчать в літах в Деррі. Коли встигли покинути його? Але насправді це не псує книгу, просто потрібно читати відразу, "залпом", так би мовити. Крім того, що розповідається про дитинтво героїв та про їхнє доросле життя, в книзі ще є уривки щоденника, у яких розповідається про Деррі, про його історію, тому будьте готові. Не згубіться.
Книга "кишіє" подробицями. Але мені це подобається, тому що так краще можна побачити все, що пише автор. Навіть ті самі назви великів, магазинів чи фільмів, які дивляться герої лише допомагають тобі зрозуміти їхні характери.
Чому потрібно читати жахи?
Та хто знає. Можливо, тому що навіть через призму страху автори таких книг намагаються щось передати, якісь важливі ідеї, можливо, тому що завдяки цьому ми й самі боремося зі своїми страхами.
P.S. Мене в книзі зачепило кілька моментів. Один із них - це смерть Джорджі. Це було дійсно сильно. Моторошно. Неймовірно шкода Білла, від якого відвернулся сім'я після смерті брата, який відчуває свою вину за смерть молодшого брата. Особливо сумно, коли Воно являється до Білла саме в такому вигляді, у вигляді Джорджі. Справді сумно. Інший момент - це Одра. Було страшно за неї, не хотілося, щоб вона померла, щоб зникла. Хоча вона і не належить до їхньої сімки, але мені запам'яталась ця героїня, хоч вона й з'явилася лише в дорослому житті Білла.
P.S.S. Якщо ви не дивились фільму "Воно" (перша частина 2017 року), то краще не починайте, поки не прочитаєте книгу. Чому? Тому що вам буде не так цікаво читати ті частини, де автор розповідає про дитинство головних героїв (саме на них побудовано фільм).
P.S.S.S (якщо так правильно). Я не хочу говорити про НЬОГО, тому що тут без спойлерів обійтися не можливо. Але це просто неймовірно, чим Воно виявилось. Думаю, що всі хто читав книгу здивувалися. Бо Воно не таке просте, як здається. А можливо, зовсім не Воно? Ох, ну ви точно будите здивовані.
P.S.S.S.S. Сама книга не така щоб прямо страшна, огидна - так, бридка. Але не така вже й страшна. Моторошна. Ось. Але суть не в цьому. Мабуть, Кінг так і хоче, щоб коли ми читала нам не було страшно, але коли припиняли читати, то ВОНО переслідувало нас повсюди. Ну кульки точно фіксувати поглядом будите.
3194
MercedesMimickers21 января 2018 г.Немного о ночных кошмарах
Читать далееВпечатления от прочитанного действительно противоречивые. Помню, как в юности, в семнадцать лет, нашла в библиотеке первый том "Оно", в старом таком издании, и решила взять почитать. И тогда это произвело огромное впечатление - смесь ужаса и восторга, что даже ночью приходилось прятаться под одеяло от собственных снов о клоуне, стоящем в саду со связкой шариков, от каждой тени в собственной комнате. Но в библиотеке не было продолжения, поэтому я остановилась только на детских событиях в Дерри. И вот сейчас, после выхода новой экранизации, решила освежить воспоминания об уже прочитанном и довести дело до конца.
Итак, что понравилось. Я вообще люблю книги о детских приключениях, о детских коллективах, о детских проблемах, о взрослении, и с этой точки зрения книга не могла не впечатлить. Еще здесь есть то, что мне так нравится в книгах вообще - люди, объемные характеры, какие-то крючки, за которые цепляешься при чтении и которые приводят тебя к новым мыслям. И еще есть здесь то, что я нежно люблю - когда автор рассказывает историю места, в котором происходит событие, словно ты можешь совершить путешествие от описываемого времени вглубь веков. Словно ты сам Майк Хенлон, сидящий до глубокой ночи над своими историями и фотоальбомом. И стоило зачитаться за полночь, как кошмары снова наведывались и щекотали нервишки.
Что не понравилось. Ближе к развязке мне показалось, что я то ли начала уставать от ее объемов, то ли события становятся все более... жесткими (хотя чего еще ждать от Кинга?). И финальным аккордом стала сцена, когдав 1957 Неудачники после схватки с Оно пытались выбраться из дренажной системы и заблудились, Беверли, одиннадцатилетняя девочка, сделала кое-что со всеми мальчиками...Этого я не могу понять. Во имя чего был этот поступок? Одним словом, концовку я читала уже без особого удовольствия, лишь бы дочитать, и рада, что она уже позади.
Самый сильный момент, на мой взгляд - там, где Билл говорит Неудачникам, что Дерри - это и есть Оно. И здесь есть над чем задуматься, правда?3238
pokopoko11 января 2018 г.Читать далееКороль ужасов в который раз удивляет своим матсерством по написанию ужастиков и выковыриванию самых низших пороков человеческой души. Здесь нагоняет страху не столько само Оно, сколько человеческая природа, та способность большинства просто закрыть глаза и пройти мимо творящегося беспредела, или страх за собственную шкуру вытесняет благородное желание помочь слабому. В целом книга понравилась, хотя некоторые сцены в книге откровенно возмутили, в частности сцена повторного "единения" детишек после победы над Оно.
3202
tsarevna8830 декабря 2017 г.Долгостроеще
Читать далееЭто мой долгостроеще с 2003 года. Я ее начала читать, потом откладывала и так несколько раз... получается это длилось у меня лет 15!))) Ура, я наконец-то ее одолела. Почему многие ее считают шедевром я не поняла. =( В одном из малeньких провинциальных городов США, а именно Дерри, появилось зло настолько ужасное, пожирающee дeтeй и прeвращающееся в любой человеческий страх. И клуб из семерых нeудaчников решил ему противостоять, они боролись со злом и в свои 11 лет и через 25 с лишним лет. И это тянулось 1200 страниц. В романе постоянно переплетаются прошлое и настоящее. И этот прием интересен, но уж слишком всё затянуто. Есть много моментов, которые очень неприятно читать. Книгу считаю жуткой, но не из-за физиологических подробностей, коими часто изобилуют книги Кинга, а из-за внутренних демонов, зле, что живет в людях, в том числе детях.
3185
nikkibook30 ноября 2017 г.Читать далееИспуг - не самое страшное.Можно бояться, что тебя собъет автомобиль, когда ты едешь на велосипеде, или, до появления вакцины Солка, что у тебя будет полиомиелит.Можно бояться всего этого и продолжать жить, как всегда..
Вот он, король ужасов, вот он, шедевр! Я долго думала над тем, с чего начать знакомство со Стивеном Кингом, а потом все как-то быстро получилось и я начала читать именно эту книгу. И я не пожалела, ни минуты.
В маленьком провинциальном городке Дерри много лет назад семерым подросткам пришлось столкнуться с кромешным ужасом - живым воплощением ада. Прошли годы... Подростки повзрослели, и ничто, казалось, не предвещало новой беды...
Когда-то, в далёком прошлом, в городке Дерри появилось Оно. То, что несло Оно, повергало в страх всех жителей.. И каждые 25-27 лет Оно уносило жизни детей. А почему детей? Почему на взрослых эта сила не действовала так? О, это очень просто, но все же, не хочется раскрывать всех карт, ответы можно найти на страницах книги.Пеннивайз, Дерри, Пустошь, Билл, Майк, Бен, Эдди, Беверли, Ричи, Стэнли... Это просто неотъемлимая часть "Оно" и книга становится настолько насыщенной, настолько интересной, что оторваться от неё очень трудно, даже независимо от того, что размер книги пугает.
Есть моменты, которые мне очень понравились:
3)Параллельное ведение сюжета.Сначала дети, потом взрослые и снова дети.. А в конце, Кинг делает абсолютное сравнение того, что было сделано а детстве и того, что происходило уже потом, через 27 лет.Очень интересно, точно и гармонично получилось.
2)Сюжет. По мне, так очень оригинально. Особенно он начинает нравится, когда узнаешь историю его создания.
1)Герои. Очень живые,открытые, а самое главное настоящие.
Есть ещё уйма моментов, которые мне безумно нравится в этой книге, но хочется это оставить при себе, и предоставить отличную возможность вам самостоятельно прочесть это, по-настоящему шедевральное, произведение!381
SvetaAstafeva4 ноября 2017 г.Читать далее"Оно" один из самых ужасных, омерзительных и одновременно добрых и прекрасных романов, которых я читала.
Каждый персонаж и каждая сцена прописаны настолько тщательно и ярко, что читатель теряет связь с окружающим его миром и погружается в мир, созданный писателем. Чередование эпизодов детства и зрелости, перемежающееся интерлюдиями из истории Дерри создают масштабнейшую картину происходящего. Все составляющие настолько идеально дополняют друг друга, что невозможно выбросить мельчайшую деталь, не разрушив построение.
Роман "Оно" - роман о монстре, что обитает в душе каждого человека. И каждый человек должен справиться с ним ещё в детстве, потому что став взрослым, ты уже не так уверен в своих силах, и можешь либо смириться с ним, либо проиграть ему. И то, и то сделает тебя равнодушным, закрывающим на всё глаза. И то, и то сделает тебя жителем Дерри.360
Elli_Olive17 октября 2017 г.Читать далееКак же я люблю погружаться в другие миры. Стивен Кинг создал огромный мир с объемными героями и уместил все в маленьком штате. Он очень детально описал жизнь людей в городишке Дерри, благодаря этому меня не покидало ощущение, что я нахожу там, и вместе с компанией " неудачников" играю на пустоши, пытаюсь разгадать тайны неведомого существа, переживаю семейные неурядицы. Кингу можно сказать спасибо, хотя бы за то, что он прославил захолустный штат Мэн, так же как Фолкнер когда-то прославил весь юг Америки .
362
matviyho8 октября 2017 г.Читать далееЦю книгу Кінга я читала найдовше. Зараховую її собі до списку осіннього бінго як моторошну історію до Хелловіну, а до Фабулакнигоманія2017 як дуже товсту книгу – аж 1300 сторінок. Це тепер мій рекорд. Нічого товстішого не доводилось читати. Якби довелося складати свої списки тематичних книжок, то вона б точно увійшла до категорії "про дружбу".
Сподобалось – так, однозначно. Хочу тепер ще раз передивитися фільм. Він тепер не здається таким класним, як одразу після перегляду. Та я цього й чекала. У книзі все моторошніше, жорстокіше, більше крові, страхів і безпорадності перед злом. Всі головні герої реалістичніші, а от антагоністи – навпаки, максимально ірреальні, що лякає ще більше. Ти відмовляєшся вірити, що звичайні люди, не привиди, не прибульці, можуть бути такими гадами. Після того, як дочитала, замислилась про природу страхів, хочу тепер дізнатися про це більше з наукового погляду. Якщо знаєте хорошу літературу на цю тему, пишіть в коментарях, буду дуже вдячна.
Я б точно не радила читати її дітям років десь до 13-ти. Хоча, дітей зараз вже нічим не шокуєш. Для всіх кінгоманів це must read. Тільки не читайте на ніч, особливо коли до ванної кімнати далеко добиратися, а вимикачі світла у незручних місцях.
357
Ardoss27 сентября 2017 г.Історія втраченої невинності
Читать далееНапевне "Воно" одна з найкращих прочитанних мною книг і однозначно одна з найкращих книг Кінга. Чомусь більшість позиціонують її як звичайних ужастік, хоча все набагато глибше. Це фундаментальна робота з точки зору людської психології (особливо дитячої) а ще свого роду ода втраченому дитинстві, втаченій невинності. Є 7 головних героїв, при чому вони підібрані Кінгом настільки вдало, що кожен читач зможе впізнати себе хоча б в одному з цих героїв.
Білл - хлопчик -заїка, що став успішним письменником. Саме його брата в 1958 вбило Воно і 27 років тягар вини висів на чоловікові тяжким ярмом. А ще все дитинство Білл жив у тіні свого померлого брата, бо батьки так і не змогли відійти від горя та зовсім забули, що у них ще є одна дитина. Напевно навіть заїкання Білла - це ніби отголосок того, що хлопчик боїться бути почутим, а точніше не вірить, що його почують. Але друзі зовуть його Великим Біллом, бо вони точно бачуть всю його мужність, харизму та інтелект. Бен - товстунчик, що добре вчиться в школі та любить заїдати всі свої почуття. Едді - уявний астматик, що живе під гнітом своєї мамусі (а потім і дружини), але, насправді, найхоробріший з усієї сімки. Річі - веселун та балабол, мій улюблений персонаж, здається, що для нього точно не існує слів "ні" та "здатися". Стен - вихований єврейчик, що любить порядок і між смертю та образою краще вибере смерть. Майк - представник єдиної родини негрів в Деррі, єдиний, хто після першої перемоги над Воно залишився жити в цьому місечу. Беверлі - красуня в синцях, дівчинка, що, на жаль,досить довго любила біль і навіть заміж вийшла майже за свого батька (його прототип), але саме її роль в цій сімкі надвичайно важлива. "Невдахи" зіткнулися з Воно в 1958 і перемогли, але через 27 років Воно повернулося і це буде битва не на життя, а на смерть.
Чомусь після цієї книги я не стала більше боятися клоунів (якщо чесно, то не люблю їх ще з дитинства), я стала більше боятись людей. Бо і Воно - то ж лише свого роду каталізатор. Сила, що примушує зло прокидатись. А якраз найбільше того зла в людях. Борцях за чистоту крові, що вбивать неподібних до себе за орієнтацією та кольором шкіри. Любячих чоловіків, що гемселять своїх дружин для їхнього добра, бо краще них знають, що тим треба. Підлітків -садистів, що ображають тих, хто від них відрізняється по вазі, розуму чи зовнішньості та мучать беззахистних тварин. Людина - от найбільше зло. А Воно - то просто омела на дереві, що живиться соками.
Неймовірна, сильна, місцями огидна,відверта та навіть скандальна книга. Історія втраченої невинності. А ще пісня про любов, що завжди перемагає.360
Elfin-ka7 сентября 2017 г.Хотите ли вы вспомнить ваш личный кошмар?
Читать далееХотите ли вы вспомнить ваш личный кошмар, самое страшное переживание из детства, оживить то, что разум постарался навсегда выкинуть из головы? Скорее всего в этом стремлении вам поможет знакомство с неоднозначным романом Стивена Кинга "Оно".Как только не оценивали его с момента выхода в 1986 году: от включения в список лучших книг тысячелетия до обвинений автора в надуманности и графоманстве.
Сразу можно отметить, что роман не читается на одном дыхании. Объем произведения велик - более тысячи страниц, и том вполне себе увесист, плюс Кинг с самого начала задает "страшный" темп, где фирменного хоррора хватает с переизбытком. Действительно, иногда задумываешься - почему многие люди с неприязнью относятся к клоунам? Существует даже научное название подобного страха - коулрофобия. Немалая толика в утверждении данного феномена принадлежит мастеру Кингу - так выпукло и страшно там выписан образ Пеннивайза. Клоун - средоточие всего самого страшного, это лицо-маска иррационального зла.
Сюжет строится вокруг жизни семерых подростков-аутсайдеров, которые живут в провинциальном американском городке Дерри и составляют Клуб Неудачников. Цепь кошмарных убийств преследует жителей - взрослых и детей. Всевозможные ночные ужасы оживают в тексте "Оно". Дети вступают в заведомо неравную схватку со Злом и заставляют его отступить. Но через 27 лет кровавый цикл повторяется и сорокалетним героям предстоит вернуться в забытый детский кошмар к жаждущему реванша монстру.
Кинг играет с хронологическими и территориальными рамками повествования - читатели переносятся туда-обратно в 27-летнем отрезке взросления детей и в почти вековой истории города.Если не рассматривать произведение в плоском плане кровавого ужастика - и, естественно, творчество Кинга нельзя оценивать в таких критериях - то мы получим удивительно много сюжетных отсылок, смысловых нагрузок и всего прочего, свойственного "серьезной" литературе. Здесь и противостояние личности и толпы (семья, школа, социум), и подробные зарисовки из жизни каждого из семи героев, дружба и память, вера и страх, секс и любовь, массовое безумие, трусость и самопожертвование. В романе есть многочисленные крючки, цепляющие пласт тиражированных тем: от Ку-клукс-клана - до еврейского вопроса, от гомофобии или группового секса - до проблемы с лишним весом. Всего даже слишком много для одного произведения, не все эпизоды раскрываются, как и не все сюжетные дороги куда-то приводят. Кажется, что автор постарался объять столько, что развязка не может удовлетворить всех ищущих ответов читателей.
Опасайтесь клоунов, держитесь подальше от канализации, читайте Стивена Кинга и не теряйте веры.
348