Veni, vidi, vici …

З чого почати? Як підібрати слова до останньої книги циклу, який уже впевнено посів перше місце в улюблених. Ще коли прочитала, а з пам‘яті не йдуть герої, всі події ще свіжі, а почуття не можу зібрати до купи.

«Коли прийде пітьма, а шлях попереду розколеться прірвою — знай, що Бог випробовує віру твою. Коли брати-прочани малодушно відвернуться і підуть геть — знай, що поруч лишилися найвірніші. Коли довга подорож зібʼє ноги в кров і забере останні сили — знай, що ти за крок від мети».

Війна таки почалася. Вона охопила всю Європу. Палають міста і села. Гинуть люди. Сірий Орден поза законом. Його послідовники або знищені, або переховуються по різних криївках. Розкидало наших друзів по усіх куточках країни, а дехто (звісно ж Щезник), попав у полон до Ґадри в Потойбіччі. І якби не Мавка, яка хто зна чому має до Северина почуття, скніти йому у невідомості вічність.

Щезник таки повернеться з того світу, зустрінеться з дружиною і маленькою Олею. Він знайде друзів, зуміє знову їх обʼєднати. Які вже є. Важкі роки не пожалували побратимів. Та вони все такі ж вправні вояки: одноокий велетень Малюк; Варган зі своїм Звірем, що сильнішає щодня; Еней, що знайшов (чи ж знайшов?) спокій на дні чарки; Катря, яка стала мамою, але не втратила бойових навиків. Останні лицарі Сірого Ордену, що прагнуть помсти.

Але перед тим, я мститися своїм зрадникам, треба вигнати Смарагдову Орду з рідної землі. Отже, наші друзі знову в ділі і на конях. Знову! И поки що! ще всі разом. І план у них неабиякий, сміливий і відчайдушний, ну як все, на що зважується ця неперевершена четвірка. А вирішили вони не мало, не багато, а вбити самого бесмертного Темуджина. Ну а тоді начувайся вся «рідна» підлота і сволота. Буде вам кара і за долі понівечені, і за дуби знищені, поплатитеся і за зраду, і за кров пролиту, і за продажність свою гнилу.

Павло Деревʼянко жорстокий, і то же час розумієш, що по-іншому ця трилогія не могла завершитися. Кожна перемога потребує жертв, і це не умовні жертвоприношення в якихось там ритуалах. Кров і сльози на кожній сторінці. Відчайдушні лицарі Сірого Ордену знали, для чого чіпляли на пояс срібну клямру. Не займай в кожному погляді, Не зашкодь в кожному рухові, Не підведи в кожному дружньому рукостисканні. Не підвели. Позбулися прокляття. Дехто разом із життям. Перемогли відчай і страх. Помстилися. Що ж далі?

Книгу не прочитала, - прожила, зціпивши зуби, майже не плакала, хоча і боліло неймовірно. Адже не можна було не побачити паралелей між сучасністю і описаним, не можна було закрити очі на те, що «ми, люди, бродимо колами... Збираємо нові знання, вдосконалюємо речі, змінюємо одежі, переконуємо одне одного, ніби пнемося до неба і невдовзі торкнемося зірок, проте ніколи не виходимо за межі того кола. Якщо одному поколінню пощастило оминути війну, наступне обов‘язково її побачить».

Закриті всі підняті питання, сюжетні ходи завершені, розкриті всі таємниці. Великий респект автору. Це саме та ситуація, що я не хотіла б щось додумувати сама. Продовження не буде. Так кажуть. Але залишилася одна тоненька ниточка, одна-єдина. І маю надію - а раптом з неї виросте ще одна неймовірно цікава історія?

НЕ ЗАЙМАЙ!

Перевод.

Veni, vidi, vici…

С чего начать? Как подобрать слова к последней книге цикла, который уже уверенно занял первое место в любимых. Еще когда прочла, а из памяти не уходят герои, все события еще свежие, а чувства не могу собрать в кучу.

«Когда придет тьма, а путь впереди расколется пропастью – знай, что Бог испытывает веру твою. Если братья-паломники малодушно отвернутся и уйдут — знай, что рядом остались верные. Когда долгое путешествие соберет ноги в кровь и заберет последние силы — знай, что ты в шаге от цели». Война началась. Она охватила всю Европу. Горят города и деревни. Погибают люди. Серый Орден вне закона. Его последователи либо уничтожены, либо скрываются по разным тайникам. Разбросало наших друзей по всем уголкам страны, а некоторые (конечно же Щезнык) попал в плен к Гадре в Потойбиччя. И если бы не Мавка, которая, кто знает почему испытывает к Северину чувства, прозябать бы ему в мире по ту сторону вечность.

Щезнык таки вернётся с того света, встретится с женой и маленькой Олей. Он найдет друзей, сможет снова их объединить. Кажется, что обломки судеб, но… какие уже есть. Трудные годы не пожаловали собратьев. Но они всё такие же искусные воины: одноглазый великан Малюк; Варган, со своим, ежедневно обретающим всё большую силу, зверем; Эней, нашедший (нашёл ли?) покой на дне рюмки; Катя, которая стала мамой, но не потеряла боевых навыков. Последние рыцари Серого Ордена, стремящиеся к мести.

Но перед тем, как мстить своим предателям, надо выгнать Изумрудную Орду из родной земли. Итак, наши друзья снова в деле и на конях. Снова! И пока! ещё все вместе. И план у них незаурядный, смелый и отчаянный, ну в общем, как всё, на что решается эта непревзойдённая четверка. А решили они не мало, не много, а убить самого бесмертного Темуджина. Ну а потом трепещи вся «родная» подлота и сволота. Будет вам наказание и за судьбы изуродованные, и за дубы уничтоженные, поплатитесь и за измену, и за кровь пролитую, и за продажность свою гнилую.

Павел Деревянко жесток, и в то же время понимаешь, что по-другому эта трилогия не могла завершиться. Каждая победа нуждается в жертвах, и это не условные жертвоприношения в каких-то ритуалах. Кровь и слёзы на каждой странице. Отчаянные рыцари Серого Ордена знали, зачем цепляли на пояс серебряную клямру. Не занимай в каждом взгляде, Не навреди в каждом движении, Не подведи в каждом дружеском рукопожатии. Не подвели. Лишились проклятия. Некоторые вместе с жизнью. Победили отчаяние и страх. Отомстили. Что же дальше?

Книгу не прочла, - прожила. Сжав зубы, почти не плакала, хотя и болело невероятно. Ведь нельзя было не увидеть параллелей между современностью и описанным, нельзя было закрыть глаза на то, что «мы, люди, бродим кругами... Собираем новые знания, совершенствуем вещи, сменяем одежду, убеждаем друг друга словно пнемся к небу и вскоре коснемся звезд, однако никогда не выходим за пределы того круга. Если одному поколению удалось обойти войну, следующее обязательно ее увидит».

Закрыты все поднятые вопросы, сюжетные ходы завершены, раскрыты все тайны. Большой респект автору. Это именно та ситуация, что я не хотела бы что-либо додумывать сама. Продолжения не последует. Так говорят. Но осталась одна тоненькая ниточка, одна-единственная. И надеюсь - а вдруг из нее вырастет еще одна невероятно интересная история?

НЕ ЗАЙМАЙ!

Буду максимально без спойлеров. Только свои эмоции. Коротко - книга меня убила. Между второй и третьей частями тоже происходит промежуток, но уже не такой большой как между первой и второй. Что хорошо, ведь финал второй книги заставил меня тут же схватить первую, просто моментально. Я должна была знать, что будет с героями дальше. Правда, сначала ты не совсем понимаешь, что происходит, так как первый же эпизод описывает неприятность, с которой столкнулся Северин. Но очень скоро нам расскажут, что случилось с героями и каков их дальнейший план. В этой части мы больше узнаем о потустороннем мире, о истории Мамая, создания ордена. Познакомимся с новыми, ключевыми героями. Противостояние будет жарким, хотя к середине ты понимаешь, что и для чего делает автор, к чему нас подводит. Здорово что будет уделено время Савке, и вернется персонаж первой части, на первый вид второстепенный, но сыгравший важную роль в третьей. На мой взгляд это одна из лучших фэнтэзи трилогий. Захватывающая, с историческим подтекстом, безумно эмоциональная. Я верила каждому герою, переживала, плакала, радовалась за них и вместе с ними. Это был незабываемый опыт чтения, словно прожила маленькую жизнь с сіроманцями. Нехай Мамай допомагає.

Це книга-німа істерика. Німа, бо вже не вистачає сил на сльози і ридання. Це книга про одночасне ненавиджу і люблю, злюсь і захоплююсь, хочу про неї кричати і просто хочу мовчати і ні з ким не розмовляти. Ви гадаєте, що Ви просто дочитаєте книгу і покладете її на полицю? Ні, то вона прочитає Вас, перекроїть душу, розібє серце, введе у транс і навіть тим, кому Ви не надто симпатизували - Ви будете співчувати. Я розуміла, що вовчі стежки доведуть до фіналу не всіх,..але наскільки майстерно і глибоко описані хвилини агонії перед переходом на інший бік.. Тепер, якщо я не знатиму як описати емоцію із суміші сліз, радості, болі, глибокого замислення і гучного мовчання - я знатиму, що так звучить Пісня дібров.. Не зважаючи на все, я дуже хочу, щоб ця трилогія стала чимсь, що зараз ми називаємо Класикою літератури! Павле, дякую Вам за ці емоції! Дякую Вам за пятьох характерників, які знайшли місце у моєму серці, особливе дякую за брата Варгана і брата Павича. Дякую Вам за службу! І..нехай Мамай допомагає! Ось..знову звучить Аркан!