The Whisperer

Донато Каррізі "Підказувач"

"Бог мовчить. А диявол нашіптує…"

Цією цитатою можна охопити весь сюжет книги.
Книга динамічна. Дуже. Готуйтесь до того що кожен розділ це несамовитий потік інформації, це дії, це насичена робота вашого мозку, який намагається встигнути за розвитком подій, не впустивши найменшої деталі.
Тут важливе все.
Але не варто хвилюватись що від цього книга важка. Автор пише легко і зрозуміло. Попри те що сам він криміналіст і все що він описує має реальний підгрунт, подає інформацію він доступно. Зрозуміє кожен.
До того ж це цікаво читати. Можливо не кожен проковтне стільки деталей по місцю злочину. Тут немає пом'якшень в описі вбивства як з фізичної так і з психологічної сторін. Тут описується все так як воно є …
Не кожному до вподоби залізти в голову злочинцю, перетягти на себе його шкіру.
Сюжет полягає у тому що поліція знаходить закопаними п’ять … шість рук маленьких дівчат від восьми до чотирнадцяти років. П'ять рук ідентифікували, а шоста залишається загадкою. Поліція заходить в глухий кут. Збирається ціла криміналістична група, куди запрошують нашу головну героїню Мілу Васкес - експерта в області пошуку зниклих дітей.
У дівчини щось на кшалт інтуїції, або чуття на подібні справи. Вона не розуміє вбивць, не читає їх як криміналісти. Вона зосереджена не на вбивці, а на жертві.
Ітак, з цього місця і починається основний сюжет книги.
Далі все схоже на принцип матрьошки. Ти відкриваєш одну, а всередині ще одна, а потім ще одна. І так далі…
Тут не одна історія. Їх тут декілька, але всі вони пов'язані між собою. Всі вони приведуть до чогось одного. Точніше до когось одного.
І тоді то ви і зустрінетесь з тим чим ім'ям названу книгу .
Маріонетка завжди має того хто смикає її за ниточки. На кого з них лягає відповідальність за скоєне: на того чи руки в крові, чи на того хто був мозком скоєного? Чи відповідальність одинакового лягає на обох?
Головній героїні доводиться стикатись з подібним на протязі книги, а паралельно з тим боротись з власними внутрішніми проблемами.
Були в книзі повороти які я геть не очікувала, і прочитавши їх, а просто на якусь мить відкладала книгу і намагалась переварити прочитане.
В одну мить ти думаєш що контролюєш текст і розумієш що відбувається, а в іншу - бац…. І нічого ти насправді не розумієш.
Були моменти від яких мурашки по шкірі, попри те що я геть не вразлива людина. Але я жодного разу не заскучала.
Книга викличе у вас шквал емоцій будь то огида чи захоплення. Можливо ви навіть захочете після неї почитати щось легке, щоб відпочити від тої пасмурності і жорстокості яку ви можете в ній зустріти. Або ж ви тут же вхопитесь за наступну частину трилогії, як це зробила я. Але ви точно не залишитесь байдужими

Начало детектива шло туго, требовался расчитай, после какого-то мгновения понимаешь, что автор тебя увлек своим лихо закрученным сюжетом и ты уже неотрывно вместе с главной героиней Милой Васкес ведешь расследование. И с каждым шагом все больше мрачных и неприглядных тайн открывается перед зрителем. И ты волей неволей восхищаешься и ужасаешься невидимым кукловодом, который так мастерский срежиссировал данный спектакль. Книга написана так, как будто ты смотришь зрелищное кино, которое до конца держит тебя в напряжении,

.

Это первая книга серии, есть еще 2, но их не переводили(( Книга 2009 года, эти 10 лет выдает то, что она не взрывает мозг, есть просчитываемые моменты и делом занимается полиция))), а так все динамично, закручено и многоуровнево. Похищенные девочки, сомнительная вероятность что хоть одну удасться спасти (особенно после сцены с мини кладбищем) и хитроумный план маньяка с кучей тупиков, где каждый шаг вперед - это новый пласт загадок. Интересная команда со своими тараканами и скелетами, особенно странная главная героиня, с жуткой историей из детства и однозначным психическим расстройством. Есть пара тупых моментов, особенно с медиумом и гипнозом, но они главную роль не сыграли - прощаю.

Начиная читать данную книгу, я не ожидала ничего особенного, хотя и слышала восторженные отзывы. Но иногда хорошо, что ожидание и реальность не совпадают.
Я получила историю, от которой трудно оторваться. Ты думаешь, что прочитаешь еще одну главу, а очнуться удается только спустя три.
Каждый персонаж, предстающий перед нами на страницах имеет свою историю, и ты до последнего не знаешь хороший он или плохой, какие демоны живут в его душе.
Самое страшное, что затронул Карризи в своей книге: "Всем вокруг плевать". Никто не видит как похищают ребенка из оживленного парка, не замечает исчезновения соседей, не интересуется судьбой сироты. Это ужасно.
Почти все сюжетные линии были интересными и обоснованными, и только лишь сюжет с богатым семейством, я бы заменила на что-то другое.
И абсолютно не разочаровал финал, на последних предложениях по коже действительно пробегают мурашки.
Я надеюсь, что остальные книги из цикла про Милу Васкес так же переведут, потому что игра еще не окончена, и кто знает, что ждет впереди?