Город

"Усі наші аероплани, радіо й задушливі гази — нікчемний дріб’язок проти втраченої надії на рай."

Все лихо українців у тім, що вони кепсько одягаються

Ти відіпхнув мене — я пішла. Покликав — я прийшла. Воля моя зломилась.

Він був могутній, але потребував точки опори, щоб підважувати світ.

Тьмяний блиск ліхтарів, разки світючих вітрин, сяєво кіно — були йому блудними вогниками серед драговини. Вони манять, але гублять. Вони світять, але сліплять.

Дрібний непманчик, що жінка його вранці корови доїть, а ввечері надіває шовкову сукню і п'є чай у знайомих.

— Всесвіт загине через розпорошення теплової енергії,— сказав він. — Вона рівно розподілиться. Все урівноважиться й зітреться. Все спиниться. Це буде чудове видовисько, якого ніхто не побачить.

Кожне слово цього листа його ранило своєю простою, разючою правдивістю.

— Але мені тоскно сьогодні. Весна?
— Всяка весна кінчається морозами, не забувайте, — відповів Вигорський. — Краще не весніти, щоб не опадати.

Хотів спуститись у льохи серця, зняти куті замки із скринь пережитого, розчинити їхні віка й занурити руки в спогади, давні й засушені, як квітки між сторінками книжки.

Спільність даху зближує людей не так тим, що вони можуть одне перед одним свої високі якості проявити, як тому, що незмога їм заховати брудних сторін свого життя, що, на жаль, належать до базисних. Кожне помешкання — це невеличкий гурт змовників, що мовчки дають згоду на взаємні пільги щодо пристойності, якої кожен з них уперто вимагає від того, хто вкупі з ним не має честі жити.

Ніщо не викриває так штучності міста як саме весна, розтоплюючи й тут сніги, але оголюючи мертвий брук замість сподіваного зела...

У дійсності ніколи не буває так, як написано в книзі.

Життя таке просте, що починає кінець кінцем здаватись таємничим.

Кому стане сміливості проголосити: ось це любов, а це вже ні? Черевики можуть бути стоптані, драні, латані, скривлені й держані, все-таки черевиками лишаючись. Чому ж для любові раз у раз вимагати новенького взуття? Вона ходить часом у постолах і пантофлях.

Вогонь кохання запашний тільки мить! Потім на ньому починають варити борщ.

Річ світова: неавторитетні думки, хоч би й найрозумніші, викликаюуь недовіру, а з визнаних уст і дурниці збирають хвалу.