The Historian

... 12 грудня 1930 року Трініті-коледж, Оксфорд Мій любий і нещасний спадкоємцю!Я з жалем уявляю, як ти, хто б ти не був, читаєш викладене мною нижче. Частково мені шкода й себе самого, бо, якщо це потрапило у твої руки, зі мною, принаймні, вже сталося лихо, я можу бути мертвим, а може, відбудеться щось гірше. Але мені шкода й тебе, мій невідомий друже, тому що колись цей лист прочитає лише той, кому потрібна така огидна інформація. Якщо ви не є моїм послідовником у якомусь іншому сенсі, ви незабаром станете моїм спадкоємцем, і мені сумно через те, що заповідаю людській істоті мій власний, можливо, неймовірний досвід спілкування зі злом. Чому я сам успадкував це, не знаю, але сподіваюся колись розгадати це, можливо, листуючись із тобою, а може, й у світлі подальших подій.

Він підвів нас до ніші біля одного вікна, де чорні штори, теж із чорного вельвету, щось закривали. Страх охопив мене ще до того, як Тургут простягнув руку до завіси, а коли хитро повішені штори розсунулись після його дотику, моє серце завмерло. Ми побачили живий портрет чоловіка, написаний олією, це було зображення голови й плечей кремезного молодого чоловіка. У нього було довге волосся, важкі чорні завитки спадали із плечей. Обличчя було неймовірно гарне й жорстоке, шкіра бліда, неприродно зелені очі, довгий ніс, широкі ніздрі. Чутливі червоні губи були вигнуті під темними вусами і міцно стиснуті, ніби для того, щоб змусити підборіддя не тремтіти. У нього були гострі вилиці, важкі чорні брови під темно-зеленим конусоподібним вельветовим капелюхом з коричнево-білим пером. Обличчя було повне життя, але цілком позбавлене жалю, воно сяяло силою й жвавістю, але не приховувало нестійкості характеру. Очі найбільше нервували мене в цій картині: вони простромлювали нас своїм поглядом, немов живі, і через кілька секунд я з полегшенням відвернувся. Хелен, яка стояла поруч зі мною, підсунулася ближче до мого плеча більше для того, щоб заспокоїти мене, а не себе.