The Historian

Є такі люди, які запам’ятовуються набагато краще після короткого знайомства, ніж ті, з якими бачишся щодня в плині довгого часу.

Здавалося, нічого з того, що робив чоловік, не могло здивувати її, подумав я , можливо, це й було запорукою щасливого шлюбу.

Ми, історики, цікавимось тим, що частково є нашим відбиттям, можливо, тією нашою частиною, яку ми б раді приховати, хіба що давши їй волю у науковому дослідженні.

Неможливо чітко визначити межу між історією і літературою.

Я побачив самотню блискучу сльозу на обличчі старої жінки. Десь я прочитав, що не буває самотньої сльози, що це застарілий поетичний штамп. Напевно, не буває, тому що інші котилися по моїх щоках.

Я взяв її за руку і повернув її, щоб побачити тонкі лінії долоні. Я сподівався, вони говорять, що в неї буде довге щасливе життя, яке вона розділить зі мною.

- Я знаю сучасний світ. Пізнання світу – моя улюблена робота.
- Тоді чого ви хочете від мене? Я багато років ігнорував сучасність, я жив минулим, на відміну від вас.
- О, минуле… Минуле дуже корисне, але лише тим, що допомагає збагнути сьогодення. Сьогодення – ось багатство.

Коли ми пішли вулицями під безмісячним небом, я відчула той смуток, що виникає, коли спускаєшся з висоти і все стає приземленим.

Людина може володіти тільки кількома необхідними мовами або кинути всі й зійнятися лінгвістикою.

У нього було рішуче, типово англійське обличчя, чіткі риси і яскраві блакитні очі. Одного разу він сказав мені, що від свого батька, тосканця, який емігрував у Сассекс, він успадкував лише любов до гарної їжі. Поглянувши в обличчя Россі, можна було побачити впорядкований і правильний світ, що нагадував зміну варти біля Букингемського палацу.

Близьке знайомство зі справою іноді стирає найжахливіші спогади.

Життя прекрасніше, яскравіше, коли ми не розміркувуємо над жахами. Ти й так знаєш, що за всю історію людства було скоєно багато злочинів, нам треба згадувати про них зі сльозами на очах, а не із захопленням.

Карпати... Вони завжди були сповнені таємниць для істориків.

Мені ж подобаються таємниці, як ти знаєш. Утім, вони подобаються будь-якому сумлінному студентові. Нагородою за це є та мить, коли дивишся в очі історії й кажеш: "Я знаю, хто ти. Тобі мене не обдурити."

Спочатку я хотів вивчати літературу. Але згодом зрозумів, що правдиві історії подобаються мені значно більше ніж вигадані. Усі літературні оповідання, які я вивчав, спонукали мене досліджувати історію.

Коли цілий день сидиш за книгами, кожна нова здається тобі другом і спокусою.

Будучи істориком, я зрозуміла, що насправді не всі, хто повертається в історію, можуть пережити це. Проте повернення наражає нас на небезпеку, хоча іноді і сама історія безжально тягнеться до нас своєю темною рукою.

Марьяна Черновцы