Тигролови

Я пишу двома мовами, бо цей твір, як і особистість його автора того варті.

Коли я вперше прочитала вірші 18-20річного І.Багряного, була приголомшена їх глибиною та вишуканістю, не часто властивою такій молодій людині. Але, тут має бути не про це. Чи - про це?
Бо проза Багряного - це не просто проза. Це поетичний вихор від пружності, насиченості, темпу якого захоплює дух.
Незрівнянної краси слова, їх конструкції та обороти несуть собою жахливий зміст: недавня кривава совєтська історія часів сталінських репресій постає потягом-драконом, і далі, далі, через дзівнкі прозорі ночі сибірської тайги аж до Далекого Сходу, де відбував заслання сам автор; зі всіма прівелеями ЗК, стільки разів описаними потому. Солженіценим, Варламовим,.. багатьма...
Але ж - потому!
Роман "Тигролови" написаний у 1944 році (!!!!!) і вперше виданий в 1946му. Це - перше обвинувачення перед світом сталінського режиму. Пародоксально художнє і жахливе, романтичне і політичне водночас. Це - ода людскій гідності, незламаності духа, прагнення до життя, волі й любові.
-----------
Когда я впервые прочла стихи 18-20-летнего И.Багряного, была поражена их глубиной и изысканностью, не часто присущей столь молодому человеку. Но здесь - не о том. Или об этом?
Потому что проза Багряного - не просто проза. Это поэтический вихрь от упругости, насыщенности, темпа которого захватывает дух.
Несравненной красоты слова, их конструкциии и обороты несут в себе ужасный смысл: недавняя кровавая советская история времён сталинских репресссий предстаёт огнедышащим поездом-драконом, мчащим с Украины через звонкие ясные ночи сибирской тайги аж до Дальнего Востока, где отбывал ссылку сам автор; со всеми привелегиями ЗК, столько раз описаных после. Солженициным, Варламовым,.. многими... Но - после!
Роман "Тигроловы" написан в 1944 году (!!!!!) и впервые издан в 1946м.
Это - первое обвинение сталинскому режиму перед миром, принесшее автору мировую славу.
Пародоксально художественное и страшное, романтическое и политическое одновременно. Это -
ода человеческому достоинству, несгибаемости духа, стремлению к жизни, свободе и любви.

Высший балл.

Ще одна трагічна сторінка української історії...
Роман Івана Лозов’ягіна не просто пригодницький. Він багатоплановий, адже охоплює й історичні колізії, і любовні стосунки, розгортає перед читачем сторінки минулого українського народу.
Для мене це перш за все роман великого протистояння: з одного боку люди полюють на звірів (тигролови), а з іншого - звірі у людській подобі полюють на людей (майор Медвин на Григорія Многогрішного та подібних йому). Сконцентрована у кількох яскравих постатях, оживає історія України, написана автором протягом якихось 14 днів. Написана швидко й майже без авторських правок - значить виболіла йому ця тема, відверто просилася на папір історія, багато в чому автобіографічна: сам Багряний, засланий у табор, утік і блукав лісовими нетрями.
Головний герой, Григорій Многогрішний, видався мені схожим на героїв творів Джека Лондона, а Наталка Сірко - ну справжня тобі українська дівчина, дарма що в сибірських реаліях. Ці герої показують нам, що коріння роду, з якого виростає людина, надзвичайно важливе.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Еще одна трагическая страница украинской истории ...
Роман Ивана Лозовьягина не просто приключенческий. Он многоплановый, ведь охватывает и исторические коллизии, и любовные отношения, разворачивает перед читателем страницы прошлого украинского народа.
Для меня это прежде всего роман великого противостояния: с одной стороны люди охотятся на зверей (тигроловы), а с другой - звери в человеческом обличье охотятся на людей (майор Медвин на Григория Многогрешного и подобных ему). Сконцентрированная в нескольких ярких фигурах, оживает история Украины, написанная автором в течение каких-то 14 дней. Написанная быстро и почти без авторских правок - значит болела ему эта тема, откровенно просилась на бумагу история, во многом автобиографическая: сам Багряный, сосланный в лагерь, бежал и блуждал в лесной чаще.
Главный герой, Григорий Многогришний, показался мне похожим на героев произведений Джека Лондона, а Наталья Сирко - ну настоящая тебе украинская девушка, хотя и в сибирских реалиях. Эти герои показывают нам, что корни рода, из которого вырастает человек, чрезвычайно важны.

После недавнего путешествия по реке Чусовой с Алексеем Ивановым и его книгой Золото бунта , теперь я оказалась в далекой тайге вместе с беглым украинским ссыльным Григорием Многогрешным. Много грехов у него или мало - мне предстояло выяснить в процессе повествования. Да и можно ли вообще считать чьи-либо грехи, особенно в такое жестокое время, в 30-е годы ХХ века, когда молодое государство - Советский Союз - силой и кровью ломало прежние устои, пробиралось в самые дальние уголки своих земель, чтобы и там, на свободных диких просторах, установить свою власть и порядки. Миллионы "врагов народа" и простых растерянных, потерянных, оторванных от родной земли и семей людей снуют из конца в конец огромной окровавленной и замученной страны, пытаясь найти себе пристанище.
Григорий Многогрешный, потомок одного из самых первых ссыльных в СССР - гетмана Демьяна Многогрешного, оказывается в арестантском эшелоне, после долгой и уже не первой охоты на него майора НКВД Медвина. Для Медвина поймать Григория стало делом чести. Но Григорий бежит с поезда, прыгая с него на полном ходу, решая, что лучше умереть, чем сдаться. Волей судьбы, в двадцати тысячах километров от родной Украины, он попадает в украинскую семью, много лет уже живущую на просторах тайги. Эта семья занимается необычными промыслами, но самый удивительный из них - это ловля тигров. Григорий осваивается понемногу с этой жизнью, вдалеке от людей. Но длинные лапы НКВД, похоже, готовы дотянуться и сюда. Причины этой погони за Григорием автор не называет, потому что рассказывать нечего - нет никакой вины, никаких преступлений, кроме любви к родине, стойкости и живучести. Столько испытаний выпало на долю молодого, двадцатипятилетнего парня, сколько боли ему пришлось перенести, какие только капканы на него не расставляли. Боль, страх, одиночество, тоска, сдавленная злость и ненависть к врагам - и все это может победить простая человеческая доброта, семейный покой, дружеская верность и любовь.
Багряный на примере украинских людей описал жизнь в условиях проведения советских репрессий, которые коснулись многих национальностей и народностей, их жертвы исчисляются миллионами.
Роман словно бы построен на контрастах, сравнениях и метафорах:

• огнедышащий поезд-дракон - машина СССР - и прекрасные, свободолюбивые и величественные тигры;
• этап, везущий отловленных "преступников" и охота, выслеживание оленей и тигров; загнанный охотниками зверь и загнанный палачами НКВД человек;
• смелость и бесстрашие тигров, готовность животного до последнего вздоха не покорится охотнику - и несломленность, мужество и твердость Григория;
• бегущая по пятам смерть и желание любить всем сердцем и дышать полной грудью, надеяться;
• легкая, свободная, дикая, лесная Наталка - и надломленный, с тяжелыми камнями в душе Григорий;
• мирная, устоявшаяся и свободная жизнь украинской семьи в тайге и маячащий невдалеке сапог "уравниловки", топчущий эту жизнь, присваивающий все, что было нажито трудом и лишениями поколений; поезда, забитые тысячами людей, ищущих хоть какой-нибудь угол на земле, где можно было бы просто жить;
• буйная растительная и животная жизнь в тайге, цветущая молодость героев, воля к жизни - и нищета, голод и смерть на родине.

  Я довольно долго не читала книги на украинском языке и думала, что будет тяжеловато с непривычки. Но повествование лилось легко, будь то лирические сцены, пейзажи или энергичные, страшные сцены опасности и охоты. Таёжные пейзажи, созданные Багряным, завораживают. Мне удалось проникнуться экзотикой таёжной жизни, ее природой и фауной, жизнью охотников - все это было очень познавательно, удалось совместить приятное с полезным.

Честно говоря, я не думала, что книга мне понравится, что она проникнет в самое сердце, до слез. Мы проходили ее по школьной программе, но тогда я прочитать ее не смогла - роман показался скучным, большим. И в голове, кроме критики советского строя и штампованных восхвалений в адрес украинского народа, которые обсуждались на уроках, ничего не осталось. Хорошо, что теперь у меня была возможность вдумчиво насладиться этим романом и понять, что он далеко не ограничивается теми проблемами, которые освещаются (все равно скудно) в школе.

Не знаю, будет ли полезна эта рецензия не носителям украинского языка. Поскольку, хоть "Тигроловы" и издавались на русском языке в 1991 и 1995 году, но найти их в сети мне, к сожалению, не удалось, чтобы поделиться ссылкой. Нашла только перевод-пересказ, и то совсем не качественный. Но может быть эти мои несколько слов хотя бы в общих чертах продемонстрируют, какие замечательные произведения есть в украинской литературе.

Фотографии взяты здесь

"Тигролови" - передусім пригодницький роман, головний герой якого Дем'ян Многогрішний змушений перешкода за перешкодою боротися за життя. Сюжет будується за принципом дихотомії: політична і любовна лінії переплітаються, постійно змінюють одна одну. Найбільше у творі мені до вподоби образ Наталки Сірко - коханої Дем'яна Многогрішного. Саме їй до лиця головна ідея роману: "Сміливі завжди мають щастя". Їй не страшні жодні перепони, вона справді сильна жінка. Цей роман треба читати - переказувати його марна справа. Пригод у творі достатньо - нудно не буде. Приємного читання!

Эту книгу задали читать по школьной программе и она есть в зно. Сначала я думала, что в ней будем много патриотизма и ненависти к русским, но была приятно удивлена. Книга стала самой любимой, номером 1 в моем списке любимых книг. Когда её только задали читать, учительница рассказала, что это автобиографичный роман. Из-за этого я сразу начала сравнивать Григория Многогрешного с Иваном Багряным, сравнивала и сочувствовала, неверилось что человек мог через все это пройти (прыгнуть с поезда на полном ходу, кинутся на медведя, выжить один на один с лесом). Мне понравился Григорий и вся семья Сірків. Читала и как будто смотрела очень интересный фильм, не могла оторваться от этой истории. Все время переживала за Григория, и рада что все хорошо закончилось. Но прощание с семьёй Сірків и Заливаем вызвало у меня слёзы. Меня очень сложно заставить плакать. Поэтому книге однозначно плюс, она смогла затронуть мою душу, а не пролетела как фанера над парижем, ради оценки в дневнике. Книга заставила меня переживать, сочувствовать, злиться, смеяться и плакать. Я прям увидела этот домик в лесу, охоту на зверей, людей несчастных и людей счастливых, разных, каждого со своими заботами. Будто бы я сама была там, с ними. Однозначно рекомендую эту книгу и сама буду её перечитывать.

Роман "Тигролови" Івана Багряного — кращий пригодницький український роман ХХ століття, одна з перших розповідей про тиранічний режим Сталіна в Радянському Союзі.
Проте твір надзвичайно цікавий! Він не давить своїм, досить глибоким змістом та серйозною думкою автора стосовно СРСР. ВІн цікавий своім різнобарвям та насиченістю. "Тигролови" читаються дуже легко. Не було нудних описів, що заважають прочитанню. Твір, дійсно, хороший. Описи полювання такі детальні і захоплюючі. Хоч я і проти полювання на тварин, але читати про це було досить цікаво та пізнавально. А який напружуючий сюжет! Не було жодної сторінки, де було б нудно читати. В творі також багато доброго гумору, що влучно дібраний автором.
Трішки сумний сюжет, залишає після себе той незабутній післясмак прочитаної книги. "Тигролови" — гарна книга, і якщо вона потрапить Вам до рук неодмінно прочитайте її!

P.S Рецензії до творів, написаних українською, я пишу виключно рідною мовою :)

Ще зі шкільної літератури пригадую, що серед суцільних депресивних творів, де одна безпросвітна туга і безнадія, романи Івана Багряного були як яскравий промінчик світла. Його герої - люди зі складною долею, які змогли подолати труднощі та вийти переможцями. А ще книжка - як щеплення-нагадування, про країну, яку "ми втратили". Про зворотній бік країни розвинутого соціалізму, де всі жили щасливо і радісно, про сотні тисяч закатованих в застінках НКВС українців, розкуркулених і вивезених далеко від рідних місць, про ув'язнених в таборах. Про те, що ніколи знову не має повторитися те, що було описане тут.

Григорія Многогрішного, якого звинуватили в якихось надуманих гріхах і два роки молотили по застінках НКВС, нарешті везуть на каторгу. Стережуть як зіницю ока, перевіряючи на кожній найкоротшій зупинці, чи є він у своєму вагоні. І все ж не вберегли. Утік десь в Сибіру, в тайзі непрохідній. І був би згинув, якби не зустрів земляків, українців, які давно вже поселилися тут, порядкують, полюють на диких звірів і почувають себе тут справжніми господарями. Старий Сірко з дружиною і діти їхні - син Гриць і дочка Наталка. Прийняли вони його до себе як рідного сина і не дошукувалися, що то за один, де взявся і чому блукав по тайзі напівголий і виснажений. Батькам він став сином, Наталці і Грицю за брата.

Дуже цікаво показаний побут. Що Сірки, хоч і далеко від батьківщини, не втратили свою ідентичність. Вони розмовляють українською, дотримуються всіх звичаїв, українська хата, білена і помальована. Почувають себе впевнено, господарями. Вміло полюють, знають, як зловити різного звіра, ставлять пастки і вся тайга на багато сотень кілометрів навколо - це їхні володіння. Вміють і тигра живцем зловити і продати його за великі гроші.

Григорій відтанув душею, заспокоївся, відійшов від катувань і етапування на каторгу. Йому цікаво і весело бути з Грицем, його бентежить Наталка, її безстрашність і краса. Але він не наважується зачепити її і зізнатися у своїх почуттях. Та раптом він зустрічає людей з минулого і розуміє, що або він має подолати звіра, або звір з'їсть його. Розкривати, чим завершилася справа, не буду. Але ця книжка - одна з найкращих і найулюбленіших з тих, що ми читали в школі. Перечитаю ще колись.