Anne auf Green Gables

Милая, добрая и уже ставшая классикой книга про маленькую сироту Энни, которую взяли на воспитание брат и сестра Катберт в дом с названием Грин-Гейблз. Девочка - что-то среднее между Поллианой и Пеппи-Длиныйчулок. Интересно наблюдать за её постепенным взрослением, за приключениями её богатого воображения, за внутренним миром и душой, а также за проявлениями твёрдости характера (вот тут аж зависть берёт: откуда у 11-летней девочки в XIX веке такой нрав??? Иногда просто восхищает, как она ставит на место всяких чопорных тёток!). С первого знакомства с Энни нам ясно, что это "очень интересная девочка". Так что книги, являясь, кроме всего прочего, классикой англоязычной литературы, однозначно к прочтению, но... эннины монологи меня слегка утомляли всё время. Я понимаю, что это её изюминка, и всё такое, но как-то мне ближе менее словоохотливые девочки. И немного менее восторженные тоже. Если соберусь читать другие книги о ней, будет интересно узнать, останется ли она такой же говорливой и с течением времени, или это было возрастное?

Так как меня тоже зовут Аня, книга сразу же пришлась по душе. Плюс на момент прочтения мне было столько же лет, сколько и Ширли, поэтому я погрузилась в книгу с головой. Она чем-то отдаленно напоминает Поллианну, так как тоже сиротка, которую приютили сначала не очень радушные люди. Причем они ждали мальчика, для помощи по хозяйству, а им подсунули девочку, еще и такую худую, хилую. Но со временем Анина любовь и жизнерадостность смогла растопить их сердца и превратить семью в дружную команду. В конце книги видно, как сильно Марилла полюбила Аню и была благодарна ей за постоянно доброе отношение, несмотря на сложный характер. Ради нее, Аня не поехала учится в университет, а осталась жить а Авонлее.

Первая книга затрагивает жизнь в школьные годы Ани. Ее знакомство с Гилбертом, чья история казалась мне самой романтичной на свете. Поэтому я была лучшим посетителем библиотеки, пока не прочитала все части.

О, яка чудова серія книг про Енн!!!!!! Кожну книгу можна було розмежувати на окреме відчуття які були присутні у кожної людини протягом життя, але читаючи кожну подальшу книгу попередні почуття ніяк не пасували новій сторінці із життя Енн. Вся перша книга пройнята відчуттям пригод і радісного сміху разом із Енн, яка маючи невеселий досвід самотньої сирітки не поринає в "безодню розпуки" до всього життя, вона мріє, занурюєшся у світ її дещо чудернацької і барвистої уяви, тому для мене перша частина є най-най-найкращою, в ній ти поринаєш у це квапливе і неспинне дитинсво знову, наново відчуваєш такі незначненькі проблеми і радості дитини, знову все це розуміє достеменно як колись. Вся книга пронизана любуванням природи і насамперед життя. Також хотіла відзначити український переклад, я більше читаю і люблю книжки на російській, але переклад Анни Вовченко є більш живим і дивовижнішим, читаючи я мовби дихаю усією цією історією, яка мене заворожує!

Як же не вистачає саме таких книг і саме таких історій! Вона залишила по собі приємне відчуття легкості і бажання незабаром повернутися до світу Ейвонлі.
Я не знайшла жодних недоліків у цій книзі. І дуже рада, что вона трапилася мені саме українською.

Так не хотілось аби Енн дорослішала, бо з віком всі ми так чи інакше втрачаємо долю своїх дивацтв і безпосередньості, дещо легковажного ставлення до серйозних речей. Хоча Енн, мені здається, була аж надто серйозною в тому, що стосується відчуттів та мрій. І саме в цьому її краса. Читаючи, я і посміхалась, і плакала. Я думаю, що якби мені довелось прочитати цю книгу у тому ж віці, що й Енн, то вона могла б суттєво вплинути на мене.

У цьому романі немає гучних, промовистих філософських ідей, та вони тут і ні до чого. Як відомо, вустами дитини говорить істина. І ця маленька сирітка виявилась набагато мудрішою за деяких дорослих. У неї багато чому можна повчитися, і навіть варто.

Просто поразительно, что эта книга не попала мне в руки в детстве!
Но оттого ещё прекраснее вышло знакомство с ней.
Пожалуй, это одна из самых тёплых, добрых, светлых книг, которые попадались мне, особенно за последнее время. И, конечно, поучительных. По-настоящему - без нелепого морализаторства в тексте. Книга, где поступки героев говорят за них вместо автора.
Я считаю, что "Аня из Зелёных Мезонинов" - одно из лучших произведений, которое стоит дать прочесть ребёнку в определённом возрасте. Когда-нибудь я так и сделаю...