Філософія самотності

Ніхто з нас ніколи не може поводитися суверенно, не зазнаючи зовнішнього впливу. Ти ніколи не зможеш визначити, ким ти є, абсолютно незалежно від свого оточення, незалежно від того, що сформувало тебе ще до твоєї спроби визначити себе.

Ліберальний індивід не є асоціальним, але він бажає самостійно оцінювати, з ким йому соціалізуватися. Ліберальний індивід уважає себе унікальним і незалежним, він сам себе визначає, а ліберальна демократія повинна містити множинність різних способів життя і можливостей для автономного вибору.

В житті тобі потрібна дружба і любов. Ти маєш потребу піклуватися про когось і потребу, щоб хтось піклувався про тебе. Саме завдяки піклуванню про когось світ набуває для нас сенсу. Піклування також означає формування себе як особистості. Ти є тим, про що піклуєшся. Якщо ти ні про що не піклуєшся, ти — ніхто. Якщо піклуєшся лише про самого себе, ти потрапив у порожню пастку. Ти маєш потребу бути потрібним. Ти маєш потребу отримувати визнання від когось, кого вважаєш рівноцінним собі.

Єдність в любові завжди міститиме дві самот­ності. Ти завжди можеш зістрибнути з відносин, коли уявна єдність закоханості зникає або стикається з реальністю, і шукати нову закоханість, яка замінить попередню. Але таке існування означає, що ти ніколи не дозволяєш пізнати тебе і ти теж ніколи по-справжньому не пізнаєш іншого.

Для того щоб любов тривала, потрібно в кожний період часу зводити її на щоразу новому фундаменті.

Любов і близька дружба стають такими особливими саме через стосунок до іншого, до когось, хто відділений від тебе, хто не просто є твоєю копією або тінню, а розширює твоє уявлення про себе, дає тобі погляд на себе ззовні і саме тому також здатен дати те свідчення, яке ти сам ніколи не зможеш дати. Подібні зв’язки можуть виникнути лише через те, що інший є інакшим.

Стосунок, який ти маєш із собою, не може виникати щодо інших. Важливою частиною усвідомлення самого себе є усвідомлення себе відокремлено від інших.

Відчувати самот­ність може лише та людина, яка здатна на дружбу і любов. З іншого боку, також буде доречним твердження, що лише та особа, якій властива здатність відчувати самот­ність, може любити або бути комусь другом.

Залишаючи всіх інших назовні, ти водночас замикаєшся всередині себе. Замикання в собі — це, з великою ймовірністю, і є самот­ність.

Суспільство найменшої довіри в історії — це, ймовірно, Радянський Союз у 1930-х роках. Тоді в принципі ти не міг комусь довіряти і ніхто не міг довіряти тобі. Ніхто не міг знати, хто був інформатором таємної поліції, і навіть якщо ти не зробив нічого поганого, існувала неминуча загроза, що тебе заарештують і направлять до в’язниці або трудового табору. Оскільки громадяни були змушені демонструвати, що варті довіри режиму, вони не могли довіряти одне одному.