Лясная песня

О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Эти слова я знаю наизусть, как молитву. Они запали в душу еще когда мы расчленяли бедную Лесю на цитаты, образы и темы творчества. А ведь так нельзя! Мучить, читать через слово, проклиная все на свете. И ненавидеть ее, как и весь курс школьной программы.
Это теперь я понимаю, насколько кощунственно поступить так со своей землячкой. С той женщиной, которая так же как и я, с огромной любовью смотрела на стены величественного, древнего, такого родного Луцкого замка. Знаете, это словами не передать. Леся жила в старом городе. Бываю там каждую субботу по бытовым делам - на рынок хожу. Он как раз под стенами древнего замка раскинулся. То есть еженедельно прохожу мимо Лесиного дома. И всегда вспоминаю ее - Ларису Петровну Косач-Квитку, молодчину, просто бойца. Больную телом, но великую духом. Пусть ее ангелы окружают.
"Лесная песня" - это и есть лесная песня. Волынь, моя родина, моя душа. Как же я люблю твои леса! Как же я люблю теперь это бессмертное произведение! И да, я точно знаю - в нашем предковечном лесу обитают лешии, водяные духи, оборотни, перелесники и сама Судьба. И конечно Мавка.
Прекрасная молодая женщина, она полна поэзии и любви к природе. Лесная красавица не способна налаживать быт, в этом-то и трагедия. Не место лесной богине на крестьянском подворье. Понятно, что возле любимого быстро обосновалась ушлая вдовушка Килина. А Мавка - вечная берегиня волынского леса. Я вижу ее тень в молодых осинках, где всегда полно великолепных красноголовцев, слышу ее голос в шуме ветра в кронах высоченных сосен, ощущаю ее присутствие на залитых ярким солнце полянках-просеках, где травы, нагретые солнцем, колышутся. Я благодарю лесных духов за каждый гриб. И никогда не возвращаюсь с пустой корзинкой. Зайти в лес, не поздоровавшись с его тайными обитателями - дурной тон. На работе шутят, что я ведьма.
Я люблю "Лесную песню". А как иначе - ведь Леся описала словами то, что я чувствую сердцем...И да. Мы с ней волынянки - женщины одной крови))

Это небольшая пьеса о любви мавки и человека. Здесь рассказывается о том, что есть настоящий мир и какие есть люди.

Очень глубокая и плавная история, то много динамики, то тишина перед бурей. Герои мне показались не живыми, с характером каким-то, но будто наигранным, не присущий им. Они конечно меняются, но я не вижу того роста их личности, поэтому в плане героев я разочарована. Сама история интересная, написана достаточно ненавязчиво и будто с мечтанием. Так и хотелось включить мелодии фортепьяно при чтении. Идея о такой любви то, как она показа, очень необычны и я бы сказала, что в каком-то роде новые. Конечно, можно много говорить об этом произведении, но его лучше читать самим. Передать словами волшебство книги невозможно, поэтому и нечего так чтобы очень много сказать об истории.

Книге я поставила 3/5. Мне понравилось, но всё же очень разочаровали герои, да и некоторые события можно было бы вырезать.Для меня это стало произведением на раз, но могу советовать на прочтение, особенно в жаркие дни.

Удачного чтения!

Чудовий твір. Читала його ще у школі. Твір про кохання, зраду, спокуту провини. Молодий хлопець Лукаш зі своїм дядьком Левом вирішують побудувати хатину у лісі. У лісі водиться різна нечисть, проте дядька Лева вони не чіпають, оскільки той заприсягся боронити ліс від вирубування. Лукаш зустрічає лісову Мавку і між ними спалахує кохання. Вони хочуть одружитися, але мати Лукаша цьому не рада. Вона робить все для того, щоб її син одружився на сільській дівці Килині. У Мавки розривається серце від зради коханого, і вона засинає вічним сном. Лукаш страждає, оскільки нещасливий, Килина його постійно гризе... Мати Лукаша незадоволена невісткою, оскільки та лінива.. Дуже сумна кінцівка твору. Твір заслуговує того, щоб його прочитали.

Нещодавно, у театрі відвідувала виставу "Лісова пісня". Я вражена... Сказати, що мені сподобалось, це не сказати нічого. В моїй душі залишився глибокий слід!

„Лісова пісня” для мене насамперед асоціюється з ніжністю... Ніжна головна героїня – Мавка, яка навіть травинки ніколи не скривдить; ніжне кохання, ніжними, пестливими голосами говорять закохані, ніжні мелодії сопілки вторять палким серцям, ніжна весняна природа дарує насолоду самим життям – неповторним, чарівним, обнадійливим...
Історія кохання лісової Мавки і сільського хлопця Лукаша вражає своєю красою - щирою, небуденною, чудесною. Кожне слово настільки душевне, що читач мимоволі розкриває і свою душу назустріч цій талановитій поезії, всотує кожен звук, кожен образ, відгукується співпереживанням і насолоджується неповторною красою кожного рядка цього шедевра української класики.
Для мене ліс – це справжнє щастя; це місце, де відчуваєш себе легко і невимушено, наче пташка, мов малесенький листочок у верховітті... Якесь напівзабуте, первинне відчуття спорідненості з Землею, Деревами, Травами і Небом – таким високим і безмежно блакитним у просвітку між верховіттям... Мабуть, якщо прочитати „Лісову пісню” саме в лісі, то відчуття будуть ще дивовижнішими, адже там, під сінню вікових дерев, зовсім не важко уявити весь той казковий Світ, який зобразила для нас Леся Українка.

Чи тому, що співпав з першим коханням, чи тому, що у шкільному театрі грав у ньому головну роль та знав напам,ять величезні уривки тексту- "Лісова пісня"- один з улюблених творів.
Вирішив перевірити: чи не розчарує дорослого чоловіка.
Плюнувши на дурну думку, що не треба повертатися до знайомих текстів, а читати нові ( наче б то перед останнім диханням Той, Що в Скелі Сидить, запитає у мене: "Дурбецел,чому не дочитав ті книжки, що маєш у списку?"
Перечитав. У захваті.
Через 26 днів буде 106 років твору Лесі Українки. А він настільки сучасний, що можна використовувати психологам чи сучасним журналам з такими, наприклад, рубриками:
"Файний (-на) чи охайний(-на)?"
"Видженджурений (-на) чи скромний (-на)?"
"Як сподобатися свекрусі?"
"Як відштовхнути хлопця, в якого закохалася?"
"Як перейти з джурування до знущяння?"
"Як зробити так,щоб "вс...ся не невістка, а свекруха зла?"
"Як зробити з романтичного чоловіка лемішку, що радо чкурне куди подалі?"
І таке інше.
Чудова пісенна мова!
Кожна травичка, квітка, дерево.
Це гімн Свободі; людям, що тремтливо відносяться до Природи. Це чудирнацькі істоти . Вони живуть поруч з героями, дають їм прихисток, підтримують чи докоряють:
Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський!
P.S. Чоловіки, будьте завбачливі. Жінкам читати не дозволяйте, бо забудуть про три відомі німецькі К.!
Переклад.
Потому ли, что совпало с первой любовью; или потому, что в школьном театре играл главную роль и знал огромные отрывки текста наизусть- "Лесная песня"- одно из любимых произведений.
решил проверить: не разочарует ли взрослого.
Наплевав на глупую мысль, что не нужно возвращаться к знакомым произведениям, а читать только новые ( словно перед последним вдохом Тот, Что в Скале Сидит, спросит меня: "Дурбэцэл, ты почему не дочитал книги из списка?")- перечитал.
В восторге.
Через 26 дней будет 106 лет произведению Леси Украинки. А оно современное настолько, что можно использовать психологам и известным журналам с рубриками:
"Красивый (-ая) или аккуратный(-ая)?"
"Разнаряженный или скромный?"
"Как понравится свекрови?"
"Как оттолкнуть парня, в которого влюбилась?"
"Как перейти от прислуживания к издевательству?"
"Как сделать так, чтобы "ус...сь не невестка, а злая свекровь"?"
"Как из романтичного мужчины сделать размазню, готового смыться куда подальше?" И много др.
Прекрасный песенный язык.
Каждая травинка, цветок, дерево.
Это гимн Свободе; людям, которые трепетно относятся к Природе. Это чудные существа, живущие рядом с героями, дающие им убежище, поддерживающие и упрекающие ( цитату перевести копыто не поднялось).
P.S.Мужчины, будьте предусмотрительны. Не давайте женам читать, т.к. забудут известные немецкие три К.

Это произведение вызывает очень позитивные эмоции ... хотя само по себе оно драматичное. Но мир украинской сказки, потусторонних сил так редко описывается с таким мастерством, как здесь у Леси Украинки. Ее слог очен легок и воздушен, слушать бы и слушать. История хоть и на сказочной основе базируется но очень жизненна и реалистична. Жаль Мавку, и жаль "слепого" Лукаша. Читайте и наслаждайтесь этим произведением искуства украинской литературы. Делайте выводы. Любите близких, если нет любимого человека ищите его, а как найдете, то не теряйте его ...

Лес всегда напоминает какой-то особый мир, полный теней, шорохов, цвирканья, запахов, неясных предчувствий. Лес всегда будто что-то скрывает за деревьями, кустами, оврагами, болотами. Вдруг там что-то затаилось и ждёт? Наблюдает? Живёт?
Вдруг в лесном озере есть Водяной и Русалка, вдруг туда приплывает Тот, что лопасти рвёт — неясная весенняя буйная сила. Вдруг бегают, мелькают блуждающими огнями потерчата — духи младенцев, умерших некрещёнными. Вдруг живёт в чаще Леший, злой дух Перелесник и молоденький чёрт Куц, в поле — Полевая русалка, а в подземелье — Тот, что в скале сидит. Вдруг проснётся по весне — ранней-ранней — спавшая всю зиму в ольхе Мавка — дух леса, живущий им, дышащий им. И вдруг эта Мавка встретит Лукаша — простого деревенского парня, играющего на дудке мелодию, которой готова подпевать вся Мавкина суть.
И тогда столкнётся мир леса — фантазий, мифов, песен, беззаботья — и мир быта — крестьянских забот матери Лукаша и его самого.
По весне начинается любовь — яркая и сильная, — а остывает она к осени, вянет вместе с природой. И происходит это не только из-за того, что мать Лукаша считает Мавку ленивой и хочет сыну нормальную жену, обычную крестьянку, а не лесного духа, живущего совсем не тем, чем люди, для которого растения живые, а не помогающие прокормиться. Но и из-за того, что Мавка может отдаваться чувствам полностью. Мавка гибнет без взаимности, а Лукаш молод, и его мечтания-фантазии блекнут, он уже не играет на дудке, житейские хлопоты его волнуют больше чего-то эфемерного, а простая крестьянка привлекает больше лесной Мавки. Хотя Мавка видит в нём искру того прежнего Лукаша, которого она полюбила, что она может сделать, если он ничего не хочет делать, если для него песни кончились?
«Хлеб добрый, девонька, а не человек», — говорит один из героев, много поживший Дядька Лев. Но правда в том, что никогда не знаешь, где и в ком найдёшь добро и красоту. И иногда стоит больше наслаждаться моментом: лесом вокруг, жизнями рядом, музыкой и стихами.
Драма-феерия «Лесная песня» Леси Украинки, пожалуй, никого не удивит поворотами сюжета, но мелодичностью песни, будто весенним ветром овеет, дохнёт поверьями: а вдруг? Вдруг? Вдруг?.. Принесёт какую-то глубокую фольклорную тоску и такую же радость. И даст возможность подумать о мечтах и быте, о сказках и былях.
О том, как фантазии можно совместить с реальностью и не отказаться ни от одного, ни от другого.

“Лісова пісня” – скільки прекрасного при згадці цього словосполучення. Скільки всього емоцій виринає із глибин душі, як русалка; скільки тугу виривається прямо із горлянки, як у вовкулаки... Цей порівняльний ряд можна продовжувати цілу вічність, але це зробить мою рецензію ще менш “науковою”, як того вимагає рецензія, буде схоже скоріш на художній твір-переказ прекрасної драми української поєтеси.

І чому нас, читачів, приваблює цей самий твір над усе? Безумовно, якщо не брати до уваги майстерність Лесі Українки, забути увесь сюжет і надзвичайні персонажі, яких автор “персоніфіцувала”. Так, саме тоді і може виникнути питання, чому нам подобається цей твір.

Світову велич кохання змалювала Л. Українка. В мене виникає думка: “А чи автор не мала на увазі нерівне кохання?” Певно, що все це разом з “еволюцією” почуттів і хотіла донести до свого читача поетеса. Але хто кожен у своїй любові – Лукаш чи Мавка? Відповідь ви повинні дати самі собі і тримати біля свого ж серця.

Ототожнюванням міфологічних персонажів письменниця добивається надзвичайних успіхів: твір стає своєрідним бестселером і ворушить бурю почуттів багатьох людей і досі. Так, це трагедія. Не лише Лукаша, Мавки чи навіть українського народу, зовсім ні, це трагедія кожної людини, яку закували у слова, не даючи їй поширюватися далі.

Великих трудів важило для поетеси написати свою історію Мавки, і це стало вершиною її творчості. Це звеличило і поставило Українку на ступінь геніїв світового масштабу. Про величезні труди автора свідчить лист до її сестри:

А Українка вклала усю свою душу, а можливо, і трагедію свого кохання. Хіба одруження це гарант щастя? Робіть висновки. Хіба можна написати так правдоподібно таку трагедію не переживши її? Іноді здається, що за геніальність треба платити. Віддати на алтар кохання, здоров'я, щастя, багатства, або позбавитися таланту...

Платою Лесі Українки стало не лише її здоров'я, я вважаю, своєрідною жертвою стала і “Лісова пісня”, вогонь якої горить і досі у душах її читачів.

Ірраціональні все ж таки люди... Не ставлять кохання на вище місце за багатства, за земне, за матеріальне... Підтвердження тому навела письменниця у своєму вічному творі, саме тому треба берегти національну літературу, щоб вона не зникла під монополією іноземної літератури.

Сонячну енергію буквально має твір. Переглянувши усю концепцію концепцію фольклору у душі народу поетеса створила дещо надзвичайне за своєю природою, яке, я повторюсь, здатне зворушити навіть камінь.

Найпрекраснішим є те, як міфологія тісно сплелася з українськими реаліями, як фантастичне зуміло стати справжнім за допомогою одного лишень слова... Чи не одного? Невмирущого слова. Мені дуже сподобалася ця деяка містифікація збоку Українки. Вслід за Коцюбинським Українка провела нам екскурсію Західною Україною, чиї контрасти захоплюють, і ти поринаєш у вир.

Як ви могли помітити, я просто захоплений цим твором, ніби я попався у якусь пустку, з якої нема виходу. Що ж, я не проти, така неволя навіть приємна.

Обожнюю Лесю Українку. Всі її твори пронизані чимось таким, що не піддається опису.
Безперечно, найулюбленішим її твором є драма-феєрія «Лісова пісня». Так описати українську міфологію, на мою думку, не вдавалося нікому. Хіба що поряд можна ще додати М. Коцюбинського з його твором «Тіні забутих предків».
Мавка, Перелесник, Водяник, Русалка, Потерчата, Той, що греблі рве та інші, всі вони дають таке неймовірне відчуття казковості. Ось за що я люблю українську міфологію.
Прочитав декілька разів і неодмінно прочитаю ще раз, дуже хотів би побачити постановку п’єси.
««Лісова пісня» - гімн чистим почуттям і нашій природі.»