Лясная песня

Німого в лісі в нас нема нічого.

Лісова пісня

Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Кохання - як вода - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає мов камінь.

Но обходи людские тропы, дочка!
По ним не воля ходит – там печаль
Несет свой груз. Ты обходи их, дочка!
Раз только ступишь – и пропала воля!

Стара верба, смутна береза навіть
у златоглави й кармазини вбрались
на свято осені. А тільки ти
жебрацькі шмати скинути не хочеш,
бо ти забула, що ніяка туга
краси перемагати не повинна.

Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.

Давня казка

Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті.

Мій шлях

Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.

Давня казка

Гомоніла твоя кобза
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною.

Спочиваєш ти, наш батьку,
Тихо в домовині,
Та збудила твоя пісня
Думки на Вкраїні.

Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє,
«Огню іскра великого»
Повік не згасає!

Щоб між нами не вгасало
Проміння величне,
Ти поставив «на сторожі»
Слово твоє вічне.

На роковини Шевченка