Цитаты из книги Ґудзик

...зрештою, всі прагнуть тільки одного — любові, а інакше кажучи — визнання.

Але, знаєш, що я тобі скажу — не дай себе зламати. Гнутися — можеш, а ось так, щоби навпіл та ще й з тріском — ні!

Тільки-но ми прийшли до Михайлової квартири, вона не вагаючись опинилася зі мною в ліжку. Коли пізніше я запитав — чому, Саша із подивом зиркнула на мене: «Але ж ти нас пригощав!» Ха! Як порядна дівчина, вона поквапилася розрахуватися!

Весілля та похорон – ось дві вистави, в яких “винуватці події” не грають ніякої ролі. Це – колективний труд, ритуал, де неможливо подумати про суттєве значення цих обрядів. Яке діло збудженому натовпу до парочки, що сидить за столом на чільному місці й періодично схоплюється за сигналом “Гірко!”? Це лише команда випити… Як добре, що ми цього уникли!

"Мені здалося, що нагорі знову дихає червоний вогник її цигарки. Він спостерігав за мною, як око. І, мабуть, сміявся…"

«Люди с самого рождения и до того момента, когда начинают осознавать неотвратимость ухода, постепенно превращаются в кокон воспоминаний для других людей. Те, у кого этот кокон большой, - счастливые люди, их не так уж много. ... Если бы все могли понимать это - разве бы они обижали друг друга? Разве говорили бы так много, так сложно и так... ненужно? Слова подобно табачному дыму застилают воспоминания...»

«Есть очень простые истины - о них не часто говорят, а если и говорят, то обычно с иронией. Или же они звучат банально. И все же они существуют. Вот попробуй произнести их вслух - и почувствуешь, как на глаза навернутся слезы: нужно любить своих друзей, защищать родину, уважать стариков и не унижать тех, кто слабее тебя, не лгать, ничего не бояться, ничего не просить... Говорить об этом, может быть, и смешно. Но ведь... не смеемся же мы, читая Библию...»

Смерть і любов - дві таємниці, в яких немає місця для сторонніх

Свобода — можливість бути собою, скрізь і завжди.

Похорон? Уяви,як тяжко,коли на тебе дивляться,немов на ляльку... А ти не здатен поворухнутися й висловити протест проти цього споглядання. Хіба тоді надходить розуміння втрати? Похорон - це також колективна праця,коли накривають столи,разом чистять картоплю - відрами (!) та ліплять періжки. Хто все це вигадав? Смерть і любов - дві таємниці,в яких немає місця для сторонніх!

— Кожен у цьому житті несе свій хрест, — сказала стара. — Що більше помилок робить людина — то тяжчий цей хрест.

— Ну що, власне, відбувається? — запитував я. — Пару тижнів відпочинеш від хати, від мене… Інша б раділа… — Ніколи не говори так — «інша». Я не знаю, що робили б інші, але мені без тебе погано. Ніби втрачено якийсь важливий орган — руку, наприклад, чи ногу. От ти зміг би ходити з однією ногою?!

Тепер я розумію, що означає — «зник безвісти», і знаю, наскільки страшним є це визначення. «Безвісти» — це гнітюча безвихідь.

Чому життя — не кіно, котре можна змонтувати на свій розсуд?! Адже так буде, скажімо, через рік, міркував я, то навіщо ж тоді втрачати дорогоцінний час?