Ґудзик

...життя не має смаку, в чистому вигляді воно - як дистильована вода. Ми самі додаємо у нього солі, перцю чи цукру. Коли життя набуває смаку - серце болить сильніше

Тільки людина здатна брехати. У природі брехні не існує. Хіба брешуть дерева, птахи, вода?.. Можна жити бідно, безтямно, дурнувато, легковажно, важко, але при цьому жити чесно - необхідно. Інакше - морок, ніч, смерть... Найстрашніше - втратити віру. Її гублять раз - і назавжди... А потім шукають. І знаходять виправдання собі. Роблять вигляд, що все гаразд, і посміхаються. Але голка в серці залишається. З нею можна якось жити.

Але хіба це життя?

Мене не хвилює питання, що буде завтра? Я розумію, що «завтра» — це сьогодні, яке ще не настало. Воно завжди за кілька кроків од «тепер». І тому — нема чого боятися. Якщо зараз я дихаю, живу, рухаюсь — це вже добре. Чи думають про завтрашній день птахи, тварини чи дерева…

«Свадьба и похороны - вот два спектакля, в которых главные "виновники событий" не играют никакой роли!»

"Свобода не може бути дозованою"

Люди, що не відчувають любові, рано чи пізно перетворюються на зомбі, на аморфне ніщо, вони незадоволені життям, хоч яким би воно було.

"Її голос роздяг мене до нитки!"

«У жизни нет вкуса, в чистом виде она - как дистиллированная вода. Мы сами добавляем в нее соль, перец или сахар. Когда жизнь приобретает вкус - сердце болит сильнее».

«Люди, которые не чувствуют любви, рано или поздно превращаются в зомби, в аморфное ничто, они недовольны жизнью, какой бы она ни была».

Для неї [продавщиці] було нестерпним наше щастя - і вона нас обрахувала. А мені стало її жаль, тому що увечері вдома на неї чекає п*яний чоловік - й жодного поцілунку

Цей янгол тебе обожнює, цей — захистить,
цей — убереже, а цей трохи сердиться…

А ви знаєте, що існують люди, яким не потрібні слава, гроші, розкоші? Їм треба лише, щоб їх любили. Любили і не зраджували. Такі собі невеличкі горобчики, яких приручили, нагодували, напоїли, обігріли. Невже у когось підніметься рука образити свого прирученого горобчика?

Людина має право на свободу. Людина має право на єдину свободу – бути собою.

"Якщо люди п'ють з однієї посудини, можуть прочитати думки одне одного."

«завтра» — це сьогодні, яке ще не настало

«Любовь - это больно. Когда она уходит - остается память тела. И эта память делает невыносимыми другие, новые отношения. Вот почему я думаю, что человек должен жить один».

Весілля і похорони-ось дві вистави, в якин винуватці події не грають ніякої ролі. Це-колективний труд, ритуал, де неможливо подумати про суттєве значення цих обрядів

…все довкола і я сама з кожною хвилиною перетворюється на… спогад. Просто — чийсь спогад… Люди від самого народження й до тієї миті, коли починають розуміти невідворотність свого відходу — поволі перетворюються на кокон спогадів для інших людей. Ті, хто має найбільший кокон, — щасливі люди, їх не так уже й багато.

"Завтра" - это ненаступившее сегодня. Оно всего в нескольких часах от "сейчас".

«Смысл отношений между людьми, наверное, в том, что в какой-то момент "один из многих" попадает в пересечение небесных лучей и становится первым, единственным из всех...»

— Він татусеві не сподобається…
— Чому ти так вважаєш?
— А він зовсім інший. Він — «барабанщик».
— Тобто? Він що, грає в ансамблі?
— Ні, «барабанщик» — це той, кому все «по барабану». Він сам сказав.
— Навряд чи… Мені казали, що він — ділова людина…
— Ненавиджу це слово! Розумієш, можна працювати й навіть чогось досягти, але при цьому залишитися «барабанщиком». Це — найвищий пілотаж.

"Як і раніше, сюди з різних кінців найрізноманітніших країн стікався сумнівного вигляду люд, перетворюючи місто на базар-вокзал, що сподівався стати голкою в копиці сіна. Але, як підказували мої спостереження, кількість «голок» давно вже перевищила саму копицю. "