Депеш Мод

Ох, гэты Жадан! Востра, учэпіста, іранічна. Калі глянуць па вяршках, так мо здацца, што чытаеш нейкую чэрнь, але раз-пораз, як раз тады, калі ты менш за ўсё таго чакаеш, па-за радками раптам замільгаюць-зазьзяюць такія высновы, што й дадаць да іх няма чаго.
Кніга - шпацыр па тых 90-х, якія з прычыны маленства былі мне невядомыя. Недзе сьмешна, недзе прыкра, а ў выніку неяк сумна... Ведаеце, такі сум праз усьмешку... І чамусьці пачынае граць у галаве мелёдыя Вольскага "Маё пакаленьне гуляе і п’е, стаіць на каленях, ня любіць сябе"...

Сучасна українська література, за деякими винятками, - дуже, як на мене, сумне явище. Дещо взагалі важко вважати літературою: назвати художніми твори, насичені ненормативною лексикою, суржиком, еліптичними реченнями, язик не повертається. Якби це компенсувалося хоча б захопливим сюжетом або цікавими персонажами - закрила б очі на інші недоліки, але ні, читати про вічно п'яних чи обкурених підлітків, які всю книжку тільки те й роблять, що п'ють і шукають траву, мені нецікаво. Насилу змусила себе дочитати - лише тому, що не люблю кидати книги недочитаними. Але це той випадок, коли неварто було й починати.

Цією книгою я відкрив для себе Жадана, і нею я відкрив для себе сучасних українських письменників. Непогано, як на мене! Книга з «перцем»! Тут його предостатньо. Насміявся досхочу!!!

Книга не дуже велика, 240 сторінок. Але їх достатньо, щоб перейнятися історією і щоб ця історія не почала ставати нудною.
Прочитав на одному диханні. Хоч сам письменник з Луганщини, книга написана доступною українською мовою, приправленою рясним матом.

Дійство відбувалось в 90-ті, в часи розбудови і становлення української держави. Тому, що там творилось - самі можете уявити. Розповідається в ній про трьох друзів, які шукають четвертого для того, щоб повідомити йому погану новину. Смерть вітчима. Хоч новина і погана, але те, через що доведеться пройти героям, змальовано весело.
Сподобалась подача тексту, а саме як ці троє друзів зійшлись до купи. Спочатку описувалась історія кожного з них. Тривалістю в один день. В кожного вона різна, і в кожного вона весела. Потім їх волею долі зводить до купи, їм повідомляють новину про вітчима і вони вирушають на пошуки четвертого.
Історія, від части, автобіографічна. Один з героїв - сам Жадан.

Вона розбудила в мені певну ностальгію, по тим рокам, по 90-тим. Ті молоді роки, безшабашні, в колі друзів... Пригоди і таке інше... Ехх...
І окремий респект за такі слова: "Змінилася пам'ять - вона стала довшою, але не стала кращою".

Книга більше для дорослого покоління. Гадаю вона зайде тим, що вже давно це пройшли... Тим цінніша, бо змушує поринути у спогади.
Буду рекомендувати друзям, такі собі "старі фотографії" у прозі...

Оцінка - 5/5.
P.S. Після нього почав скуповувати всі його твори.

Перший примірник "ДМ" був мною нагло поцуплений у тендітного хлопчика на лекціі з вишу (здається). До кінця дня на пари я так и не поверулася, зависнувши у буфеті. Це було моє перше знайомство як із українським сучасним автором, так і з сучукрлітом взагалі. І я дякую Богу та тому тендітному хлопчику, що саме Жадан був перший, не мегапопулярний вже на той час Андрухович, не зарозумна нікому невідома Поваляєва, не мій улюбленець сьогодні - Чех.
Не буду в котрий раз писати про гострий гумор, насичену мову та такі близькі серцю сюжетні переломи=) Хочу лише сказати, що кращої книги для подорожі у плацкартному вагоні смердючого поїзду Харків-Львів не знайти.
Але будьте уважні, коли ви захочите перечитати інші твори Сергія (особливо поезію), налаштуйтеся розриваючі емоціі. Гумор - лише частка того, що він хоче донести до вас.
Скажу тіки, що читати "ДМ" варто лише в оригіналі, а особливо, коли ти народився і виріс у Харкові.