Довгенько я очікував знайомства з цією книжкою. Уперше стикнувся десь у 80-х, коли переклад початкових розділів був надрукований в «Літературці». Тоді звернув увагу, хоча й не зацікавився, а недолугий перекладацький прийом з транскрибуванням російських слів латинкою викликав лише «іспанський сором», щоправда тоді таке поняття було ще невідоме. Справді, в покидьково-пубертатному жаргоні часів холодної війни російські (читай ворожі) вкраплення були виправдані, але просто перенести їх в російську, не перекладаючи, а лише транскрибуючи - це визнати гопоту та бидлячість власної ментальності, віддзеркаленої у мовному зрізі, власноруч підписатися в цьому, та ще й пишатися наче енурезом. Логічніше було відповідно замінити сленговими стиляжними слівцями на кшталт «чувака», «бейби», «шузов», «хаєра», «хавати» тощо. Та менше з тим...
Потім дивився фільм Стенлі Кубрика, який вразив більше, хоча й не викликав бажання зазирнути в першоджерело. Конфлікт з фабулою вже відтак були відомі - тож чекав був на інші формат з нагодою. І ось нарешті український переклад, що спочатку традиційно з’явився у «Всесвіті», а потім був виданий львівською «Кальварією». Власне це видання я й читав, і, варто зазначити, тут москальский покруч більш доречний. До того ж так званий «запелюшниковий» жаргон не обмежується лише суржиком. Присутні також цікаві новотвори типу «голівера» чи «самко-мотності».
Переказувати сюжет нема потреби, він усім відомий. Підліток Алекс, ватажок міської хуліганської групи, проходячи усі кола бешкету: напад, пограбування, угон, бійка, вандалізм, вторгнення, ґвалт - нарешті скоює вбивство і потрапляє до дорослої в’язниці. Аби вирватися звідти, він пристає на експериментальну соціальну програму з психічного втручання та переформатування свідомості. Позбавлений агресивності, він знову опиняється в зовнішньому світі, де з новим налаштуванням йому просто немає місця. Колишнч репутація переважає, колишні жертви переймають агресивність і прагнуть будь-що помститися, колишні друзяки хто переходить у стан охоронців закону (що по суті мало що змінює) в хто відійшов, чи то в засвіти, чи споважнівши - всі якось вписалися в суспільство. Навіть ті, хто до цього ладу становить опозицію. Тож і Алексу воленс-ноленс доводиться пристосовуватися. Дякувати що хоч терапія виявляється не остаточною, хоча виникає інша проблема «заходження до річки вдруге» - Алекс дорослішає. Але чого чекати від дорослого життя в суспільстві, на позир високоморальному, а насправді позбавленого будь-яких моральних засад - питання лишається відкритим...
Бачив, що з’явився ще один переклад, з більш батярським колоритом - теж цікаво. Дещо зайве, але хоч не вєлікою й могучою, яка не визнає жодної іншої і не лише не гребує гопницьки-бидлячими методами, а й удосконалює їх, знищуючи склади зі шкільними підручниками та втручаючися в навчальний процес по школах та університетах - ракетно-дроновими ударами. І переформатувати свідомість виродкам, на жаль, нікому...
************
Долго я ожидал знакомства с этой книгой. Впервые столкнулся где-то в 80-х, когда перевод начальных разделов был опубликован в «Литературке». Тогда обратил внимание, хотя и не заинтересовался, а нелепый переводческий прием с транскрибированием русских слов латиницей вызвал лишь «испанский стыд», правда тогда такое понятие было еще неизвестно. Действительно, в подонковско-пубертатном жаргоне времен холодной войны русские (читай вражеские) вкрапления были оправданы, но просто перенести их в русский, не переводя, а лишь транскрибируя - это признать гопоту и быдлячество собственной ментальности, отраженной на языковом срезе, собственноручно подписаться в этом, да еще и гордиться будто энурезом. Логичнее было соответственно заменить сленговыми стиляжными словцами типа «чувака», «бейбы», «шузов», «хайера», «хавать» и т.д. Ну да ладно...
Потом смотрел фильм Стэнли Кубрика, поразивший больше, хотя и не вызывавший желания заглянуть в первоисточник. Конфликт с фабулой уже были известны - поэтому ждал покамест других формата с оказией. И вот наконец украинский перевод, который сначала традиционно появился во «Всесвите», а затем был издан львовской «Кальварией». Собственно это издание я и читал, и, стоит отметить, здесь москальский гибрид более уместен. К тому же так называемый «запеленочный» жаргон не ограничивается только суржиком. Присутствуют также интересные новообразования типа «голивера» или «онанеснима».
Пересказывать сюжет нет нужды, он всем известен. Подросток Алекс, главарь городской хулиганской банды, проходя все круги дебошей: нападение, ограбление, угон, драка, вандализм, вторжение, изнасилование - в конце концов совершает убийство и попадает во взрослую тюрьму. Чтобы вырваться оттуда, он принимает экспериментальную социальную программу по психическому вмешательству и переформатированию сознания. Лишенный агрессивности, он снова оказывается во внешнем мире, где из-за новой настройки ему просто нет места. Прежняя репутация преобладает, прежние жертвы перенимают агрессивность и стремятся во что бы то ни стало отомстить, прежние дружбаны переходят или в когорту блюстителей закона (что по сути мало что меняет) или отходят, будь то в иной мир, будь то заматеревши - все как-то вписались в общество. Даже те, кто к этому порядку составляет оппозицию. Так что и Алексу воленс-ноленс приходится приспосабливаться. Благо хоть терапия оказывается не окончательной, хотя возникает другая проблема «повторного вхождения в реку» - Алекс взрослеет. Но чего ждать от взрослой жизни в обществе, высокоморальных взглядов, а на самом деле лишенного каких-либо моральных устоев - вопрос остается открытым...
Видел, что появился еще один перевод, с более батярским колоритом – тоже интересно. Пожалуй излишне, но хотя б не «великим и могучим», который не признает никакого другого и не только не гнушается гопническо-быдлячьими методами, но и совершенствует их, уничтожая склады со школьными учебниками и вмешиваясь в учебный процесс по школам и университетам - ракетно-дроновыми ударами. И переформатировать сознание выродкам, к сожалению, некому...
1 понравилось
