(Буде трохи спойлеру!)
Якщо книжка змушує думати, обурюватися, протестувати, кричати, її можна вважати хорошою? З одного боку, я ставлю найвищу оцінку і захоплююся ідеєю і мовою твору, а з іншого - абсолютно не погоджуюся з думкою автора. Хіба з нею можна погодитися?
Що Богові бажаніше? Хоче Господь добро чи вибір добра? Можливо, людина, яка обирає зло, певною мірою краща за ту, яку до добра змусили?
А чи не спадало вам на думку те, що автор сам хотів, щоб з ним не погодилися? Можливо, це такий задум змусити читача обуритися? Якщо це так, то я у ще більшому захваті.
Дуже коротко і з мінімальною часткою спойлеру про що я. П'ятнадцятирічний! милий хлопчик Алекс разом зі своїми такими ж милими друзями розважаються. Нічого такого, вони ж діти. Віддубасили літню людини, що поверталася з бібліотеки, обікрали а потім спалили магазин разом з продавчинею, зґвалтували кількох дівчат 10-12 років... Діти! Всяке буває.
І все було б добре, але одного жахливого дня Алекса підступно зраджують, і він потрапляє за ґрати. Над бідолашним хлопчиком проводять медичний експеримент, і - який жах! - він більше не може чинити насилля! Хоче, але не може! Як вони могли?! Вони позбавили хлопчика права вибору, можливості ґвалкувати і бити! Що вони зробили з його життям? Перетворили на пекло! Алекс, бідолашний Алекс.
Але не хвилюйтеся дуже, у книжці щасливий фінал! Алекс виліковується і може знову повертатися до звичного способу життя. Може, але не хоче! Бо він... подорослішав. Та дам.
Чи сподобалася мені книга? Так, дуже. І я абсолютно точно раджу її прочитати. Адже будь-яка книжка повинна виховувати, вражати, змушувати думати й аналізувати. А чи погоджуватися з автором, чи ні читачам вирішувати самим. І хіба є щось погане в тому, що ваші думки не збігаються?