Ворошиловград

Потрібно захищати те, що належить тобі по праву.

Тому що правила мають сенс до того часу, доки ти їх дотримуєшся. А щойно ти забуваєш про них, як виявляється, що ти нікому нічого не винен, і не зобов'язаний вигадувати різні дурниці про те, чого не знаєш, і що тобі, за великим рахунком, не потрібне.

Збоку я скидався на танкіста, чий танк давно згорів, але бажання воювати лишилось.

* Не можна потонути в ріці, в якій плаваєш усе життя.

Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким. Грошей мені вистачало саме на те, до чого я звик. Новим звичкам з'являтись було пізно. Мене все влаштовувало. Тим, що мене не влаштовувало, я не користувався.

Я постійно позичав у нього одяг, він у мене — гроші. Різниця була в тому, що одяг я завжди повертав.

Коли ловиш життя за хвіст, найменше думаєш, що з ним потім робити.

Я думаю, що так воно все приблизно і відбувається. Ми змушені рятувати тих, хто нам близький, не відчуваючи іноді, як змінюються обставини і як нас самих починають рятувати близькі нам люди. Мені здається, що саме так і має бути і що сама наша близькість зумовлюється спільними переживаннями, спільним життям і можливістю спільної смерті. Десь за всім цим і починається любов. Інша річ, що не всі з нас до неї доживають.

Його саксофон вибухав, ніби хімічна зброя, винищуючи ворожі війська. Паркер дихав через мундштук, видмухував золоте полум'я праведного гніву, його чорні пальці залізали до роз'ятрених ран повітря, витягуючи звідти мідні монети й сушені плоди.

Я хочу сказати, що є речі, важливіші за віру. Це вдячність і відповідальність.