Апельсиновая Девушка

Однако за все время этой недолгой поездки я отчетливо понимал, что уже никогда не забуду эту девушку. Я не знал, кто она, не знал, как ее зовут, но с первой минуты она получила надо мной почти неограниченную власть.

Значит, это все потому, что на свете не бывает двух одинаковых апельсинов?

Я начинаю понимать, почему привидения любят ухать и выть, подражая вою ветра. Вовсе не для того, чтобы напугать своих потомков. Просто им трудно дышать в любом времени, кроме того, в котором они жили.

Не вздумай сказать мне, будто природа это не чудо. Не вздумай сказать, будто мир не сказка. Тот, кто не понял этого, рискует так ничего и не понять, пока сказка не кончится. Тогда он сдернет с себя шоры и начнет тереть от удивления глаза, ловя исчезающую возможность отдаться в последнюю минуту тому чуду, с которым ему пришло время проститься и расстаться навсегда.

Я лютий, такий лютий, що ось-ось виблюю від люті. Бо заглянув у вічі дияволові. Та я не дозволю йому залишити останнє слово за собою. Я відвертаюся геть від Зла, доки воно не встигло заволодіти мною. Я вибираю Життя. Я вибираю крихту Добра, яка мені визначена долею. Хтозна, може існує й Вище Добро. Хтозна, може увесь світ обіймає Господь Бог.

Я почуваюся жертвою ошуканства, бо спершу кажуть: «Ласкаво просимо, до твоїх послуг увесь світ! Ось тобі твоє брязкальце, ось тобі іграшкова залізниця, а ось школа, до якої підеш восени!» Та вже за мить чується регіт: «Ха-ха-ха! Ми тебе одурили!» І весь світ вихоплюють мені з рук…
Я почуваюся зрадженим. Нема за що ухопитися. Порятунку чекати нізвідкіля.
Я втрачу не лише навколишній світ, я втрачу не лише все і всіх, кого любив. Я втрачу самого себе.
Гоп — і нема мене!

Однак мрії про неймовірне мають своє ім’я. Ми називаємо їх надією.

Перед тобою — лише два варіанти. Бо такі правила гри. Якщо обереш життя, то обереш і смерть.

Іноді для нас, людей, гірше втратити любов, ніж ніколи її не зазнати.