Цитаты из книги Апельсиновая Девушка

Напевно, ніяка інтимна близькість не здатна конкурувати із взаємною глибиною та відданістю в погляді двох пар очей, які, раз стявшись, уже не відпускають одне одного.

Я вірив в існування єдиного буття і єдиної дійсності. А виявилося, що людей можна поділити на два типи: Помаранчева дівчинка і ми — решта.

Вона тепло усміхнулася, і та усмішка, Ґеорґу, могла б розтопити цілий світ, тій усмішці було би під силу спинити ворожнечу й війни на усій земній кулі, ну, щонайменше укласти тривалі перемир’я.

Каждый прожитый вместе день и каждый пустяк, который занимал нас обоих, способствует тому, чтобы ты запомнил меня.

У него был вид полярного исследователя. Особенно мне не понравилось, что его нельзя было назвать несимпатичным.

Наверное, попытки понять Вселенную можно сравнить с укладыванием камешков в большую мозаику.

Но ведь был сочельник. И если времена чудес давно миновали, у нас в любом случае остался один волшебный день, когда все может случиться. Решительно все.

На это ушла вечность, не меньше десяти секунд.

Життя коротке для тих, хто насправді зумів усвідомити, що увесь світ коли-небудь перестане існувати. Не всім людям таке до снаги. Не кожен спроможний усвідомити, що означає умерти, зникнути навіки. Надто багато чинників стримує таке усвідомлення — година за годиною, хвилина за хвилиною…

немає нічого заразнішого, ніж сміх. Але скорбота також заразна. Чого не скажеш про страх. Ним заразити не так легко, як сміхом чи скорботою, і це добре. Зі страхом здебільшого залишаєшся наодинці.

Але всі казки мають свої правила, можливо, власне правилами вони різняться між собою. Ніколи не конче розуміти правила, достатньо лише їх дотримуватися.

Я десь читав, ніби понад двадцять відсотків жіночого населення переконані, що вони належать до трьох відсотків найвродливіших жінок країни — складна задача, розв’язкові не піддається. Не знаю, скільки людей залічують себе до трьох відсотків найпотворніших, але, мабуть, жахливо усе життя почуватися незадоволеним собою.

Схожість між журналістами та батьками в непомірній цікавості і тих, і тих. А схожість між політиками й дітьми в тому, що їм без угаву докучають неделікатними запитаннями, на які не завжди легко знайти відповідь.

Але то був Святвечір. Навіть якщо часи дива минули, ми таки мали один день, коли все могло трапитися. Усе на світі. Коли ангели спускаються на землю, а вулицями, немовби так і має бути, пурхають зграйками помаранчеві дівчатка.

Деяким людям через короткозорість важко відрізнити коня від корови, чи, скажімо, бегемота від зебри. Щоб ліпше бачити, їм потрібні окуляри.

Починаю розуміти, чому привиди виють та стогнуть, неначе буревії. Не для того, щоб налякати нащадків. Насправді їм страшенно боляче дихати в іншому часовому вимірі, ніж той, у якому вони жили.

Ніхто ще ридаючи не прощався з Евклідовою геометрією чи періодичною системою. Ніхто не зронив і сльози від розлуки з інтернетом чи таблицею множення. Прощаються зі світом, з життям, з казкою. А ще з небагатьма людьми, яких любиш по-справжньому.