Спойлеры Історія про хлопчика Костя, що служив у пана і був його сином. Життя виховало маленького хлопчика дуже сміливим, завзятим і по-доброму впертим. Проте серед цих рис головною рисою дитини було те, що хлопець ніколи не плакав:
Річ у тім, що Кость ніколи не плакав. Не плакав та й годі, такий кумедний! Як його вже не били і хто вже його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси — нізащо не плакав! Уже й на парі йшли не раз, що заплаче, і таки ні. Зіщулиться тільки, втягне гостру голову свою в плечі та все своє «хрр!». Коли ж уже, наприклад, кинуть за пазуху жарину або заткнуть голку в бік, то заверещить тоненько-тоненько, зажмуриться й біжить куди попало. А все-таки не плаче! Його так і прозвали за це «кам'яним виродком». Та мало того; здавалось іноді, що він немов сам налазить, щоб його били, наче на злість комусь хоче, щоб йому ще болячіше було. Замість того, щоб ухилитись, як хтось хоче ударити, він навмисне вишкірить зуби, захарчить і наче дожидається. Розуміється, за це зараз же діставав ляпаса. Але це ніби йому ще й добре: ще більше витягне, як гуска, шию, зморщить носа, прижмурить очі і знов своєї: — Хрр!
Йому жилося дуже несолодко, мало того, що його постійно били на службі, та ще й діти теж знущалися з нього, так ніби їм подобалося, як він обурюється. Вони називали його байстрюком і сином пана. Хлопця це надзвичайно ображало: він дуже хотів би, щоб у нього нікого не було, ніж би він служив у свого батька, який не звертав на сина ніякої батьківської уваги, якої так бракує кожній дитині. Та ще й діти при кожній нагоді казали йому про це. Хоча, мені здається, сам Кость ладен зробити все, щоби діти, його однолітки, сприймали хлопчика другом: він навіть на спір роздягся, щоби показати, - йому не холодно (тим самим завоювати довіру дітей). Хлопці ж дивилися на Костя, як на дивака і навіть провокували його на ті дії. Та коли хлопець роздягнений, розпашілий ввечері ліг на холодну траву, утікши від злих дітей, насолоджувався тишою і своєю самотністю, його спіймав лихий лановий. Він почав сварити дитину за те, що недогледіла худобу і ледачує тут. Кость, уже по інерції звиклий відповідати на образи і крики своїм набурмосеним "хр-р-р-р!", тільки розізлив й без того лютого ланово. Лановий, не вибираючи слів, почав ображати хлопця, називати байстрюком і бити. Це вже було в друге за день: спершу від невихованих дітей, а потім від дорослого чоловіка... Дитина не витримала - просто плюнула в лице лановому й утікла, куди очі дивилися. Ввечері, прийшовши додому у хлопчика піднялася температура - він захворів. Слуги почали казати панові, що радше підуть від нього, аніж будуть "терпіти халєру від байстрюка". Пан, злякавшись, прислав до хлопця фершала. Але поки фершал обдивлявся дитину, погляд і увага дитини були прикуті зовсім до іншої особи - до батька, який пихато курив цигарку. Холера не підтвердилась і фершел з паном і слугами вийшли. Пан йдучи, кинув окурок на підлогу. Кость, залишившись один, підняв цигарку і почав жадібно курити
Цигарка не курилась. Знову вийняв її, погладив рукою, прислухався і швидко підбіг навшпиньках до печі. Хапаючись і озираючись на двері, вигорнув жарину і став тикати в неї недокурком.
І в цей особистий для дитини момент (можливо найдорожчий в житті) зашла Тетяна та почала кричати на Костя, забираючи в нього цигарку. В розпал цієї сцени, хлопець раптом... став на коліна, схрестив руки і почав молити: "Це моє... Це татове..." і заплакав... Вперше в житті заплакав. Це ж настільки важливим є для дитини той нещасний окурок, що його ось-ось недавно батько держав кілька хвилин! Хлопець миттю вискочив на нари, стикаючи в руках нещасний окурок, і з поглядом хижого звіра, охороняє той найдорожчий дитячому серцю скарб. Через кілька днів Костю стало гірше. Навіть будучи непритомним, хлопець не випускав з рук той дорогоцінний окурок. Проте саме в ці тяжкі дні, коли Кость пом'якшав, став приємнішим, і Тетяна теж змінила відношення до хлопчика. Вона плакала біля нещасного худого тільця зі словами "Сирітко ти моя! Ні батенька, ні матінки!.." Через кілька днів хлопчик помер.
Коли Костя обмивали, в руці його, блідій і негнучкій, з почорнілими слідами дряпинок, зацуплена була цигарка. Баба хотіла розцупить пальці, але Тетяна не дала виймать її, і так його й обмили з нею.
З тою цигаркою дитину було поховано. Отака кумедія... Плакати хочеться від того нещасного дитячого швидкоплинного життя... Моторошно подумати, що найбільшим щастям в житті Костя був той нещасний, маленький окурок... Я думаю, все ж, хай мучачись, помираючи, проте дитина була щаслива - з Костем була Тетяна, котра трошки можливо замінила неіснуючу маму хоч в останні дні життя, і той дорогоцінний окурок, частинка його батька. Не дивлячись ні на що, найкращого і найріднішого батька...
Сім сторінок - вічна історія. Я приголомшлена. Браво!
15 понравилось
