Прочитавши "На запах мяса" і "Мати все", зацікавилась творчістю пані Дашвар. Ця книжка привернула мене не тільки тим, що була дипломантом Коронації слова у 2008 році, а й нестандартною назвою. Чого очікувати від "Молока з кровю"?
Молоко з кров*ю - це коли солоно, але водночас солодко і гірко. Саме такі почуття і викликає книга: солоно від сліз, солодко від тієї історії кохання і гірко від думки, яка жорстока і незрозуміла може бути доля у своїх забаганках.
Головна героїня - Маруся - красуня, живе із гарним, статним чоловіком, який її обожнює, має сина. Але щоночі відчиняє вікно іншому. Чому? Чому не розлучиться із чоловіком, якщо її серце любить іншого? Тому що не можна інакше. Людські плітки - то діло десяте, відмовка. Справжня причина - це оце хворобливе, занадто нетипове кохання, без традиційних зізнань, з образами і докорами, із глузуванням і дикими любощами вночі. Воно не могло жити вдень, інакше це було б не кохання, інше щось. Маруся зі Степаном не могли одружитись і жити собі в злагоді, виховуючи десяток діточок. Їхнє кохання - інше, воно вимагає лише цукерок, недопалків і відкритого віконця. Його пора - ніч. І будь-які слова - зайві.
Словом, якщо ви хочете відчути смак молока з кровю, тоді сміливо читайте історію цього неймовірного, абсурдного і занадто нетипового кохання. Байдужим ця книга нікого не залишить. Також мені, палкій шанувальниці "Грозового перевалу", вбачались в історії Марусі й Степана непевні алюзії на Кеті і Хіткліфа. У них теж така приголомшива, нетипова і абсурдна історія кохання. Ще й нащадки їхні віднайшли спокій одне в одному, подібно до Русі і Степана, нащадків Марусі і Стьопки. Навіть якщо авторка і не мала на меті проводити такі алюзії, мені було подвійним задоволенням знаходити їх. Мабуть, це порівняння недоречне, але я б "Молоко з кровю" назвала "Грозовим перевалом" по-українськи.
Ця книга заслуговує найвищої оцінки.