Щоденник 1941-56

«Щоденник» — символ нескореного духу. Ці окремо зроблені записи вміщають роздуму більше чим за десятиліття й розташовані автором у хронологічному порядку. Разом вони є різновидом мемуарної літератури з одного боку, з іншого боку — самостійним літературним твором. Всі думки й помисли О. Довженка, висловлені в «Щоденнику», глибокі й сповнені філософського осмислення сучасного й майбутнього Україні, співчуттям до народу у важкі для нього роки.

Висміювання та засудження системи
Автор гнівно і саркастично засуджує тоталітарну систему, що породжувала кар’єристів і підлабузників, людей підозрілих і недовірливих, адже жити в такій атмосфері творчій, мислячій людині важко, а деколи й нестерпно. Ще в перші роки війни письменника турбувало, що писатимуть про цей період, тому що «…народ треба возвеличити, і заспокоїти, і виховувати в добрі, тому що зла випало на його долю стільки, …що вистачило б на десять колін…» Художник з болем згадує про занедбані пам’ятники старовини, розбазарювання Києво-Печерської лаври, занепад музеїв, знищення всього українського: «Країна виховання безотцовщин! Безотцовщин без роду, без племені. Де ж і ростити дезертирів, як не в нас?» Але письменник вірить у свій народ. Його героїзм і безсмертя — ще одна наскрізна тема «Щоденника». Довженко згадує про героїчні, переможні вчинки всіх віків — від дітей до старих дідів. Схвильований письменник і долею народного вчителя, що залежить від волі влади. Щось у країні не так, якщо немає вчителів, тому що «…прокурорів у нас вистачить на всіх, — не вистачить учителів, тому що загинуть в армії».

Цілісність зв'язку автора та народу
Автор невіддільний від народу, він страждає разом з ним, тому дуже мало знаходимо рядків у його «Щоденнику» про особисте чи інтимне. Лише кілька рядків про дружину й вірного друга Юлію Солнцеву, про свою хворобу й матеріальні потреби. Перед нами людина з державним мисленням, теперішній філософ. Довженко постійно змушений жити в Москві, хоча страшенно нудьгує за Києвом та рідною землею. Він з болем стверджує: «Немає добра на Україні».

В 1993 році "Щоденник" екранізувала Кіностудія імені Олександра Довженка. У фільмі використані фрагменти документальних кінострічок, знятих Довженком під час війни. Помітна жорсткість оцінок українського режисера. Війна, за Довженком, — багатошарова, багаторівнева, зовнішня та внутрішня. Здавалося б, за останні роки про ту війну стільки вже сказано раніше забороненого і крамольного. Сказано тепер, коли й сказати можна, і за це нічого не буде. А мужність — вона не лише в бою, не лише в окопах. Мати власну думку, вірити своїм очам, називати речі своїми іменами і не мовчати — також мужність. При перегляді фільму складається враження, що режисер фільму переживав разом із автором щоденників.