Pour que tu ne te perdes pas dans le quartier

Для меня ста пятидесяти страниц карманного формата явно оказалось мало. Не покидает чувство, что это отрывок более крупного произведения, который ничем не начинается и ничем не заканчивается. И даже своеобразный "заход" с детективными элементами, которыми, как говорят, славится Патрик Модиано, не спас положения. Вопросы так и остались без ответов, детали оказались ненужными и лишними. В общем, я не в восторге. Хотя, опять же, если бы это была часть романа, а не компактная проза, вполне неплохо написано. Повелась на то, что автор Нобелевский лауреат 2014, захотелось посмотреть, так ли великолепна проза, как о ней говорят. Но видимо это действительно лауреат, книги которого никто не читал, как говорится в одной из статей на ЛЛ.

Если сравнить роман с временем года, то он соответствует осени. Красивый лёгкий струящийся текст; возрастной герой, блуждающий в своих воспоминаниях, и много меланхолии. Знаете о чем сожалеет этот возрастной герой? Отвечу цитатой:"Он жалел обо всех потерянных годах, в которые не обращал особого внимания на деревья и цветы". Почему так? Потому что "война не меняет моих отношений с травинкой", потому что природа - это "нечто незыблемое", природа помогает "сохранить равновесие и не упасть за борт." Красивые воспоминания об ушедшем.Свойства памяти в определенном возрасте. Читать, чтобы ещё больше ценить настоящее.

Останні років 10 Модіано є моїм найулюбленішим письменником. Колись це місце посідали Толкін (дитинство), Селінджер (старші класи) і Борхес (університет), але в дорослому віці усіх посунув саме цей французький письменник.

Цей невеличкий роман дещо відрізняється від інших його романів за стилем. У більшості романів Модіано присутня суб'єктивна і лірична оповідь героя, тісно пов'язана з минулим і пам'яттю. Тут особливість полягає у тому, що герой вже зовсім літня людина, і його оповідь через це збивчаста і почасти плутана. Спершу досить важко продиратися через такий стиль, але згодом починає вимальовуватися конфлікт і цікава сумна історія, цілком у дусі Модіано.

Книжці чогось не вистачає, можливо я просто хотів би більш звичного і ясного стилю і кращої продуманості композиції. Хоча вона не те що не продумана, адже своїм цілям вона цілком служить, радше вона і стиль дещо надміру ускладені. Я би не назвав цю книгу кращою у Модіано, хоча це був останній його роман перед врученням Нобелівської премії, тож вочевидь нобелівський комітет гадає інакше.

Роман дуже цікавий ще й як приклад того, як у суто психологічній прозі розгортається детективний сюжет. Детективна історія насправді вміщується у три-чотири речення, вона банальна і проста, але Модіано робить із цього заплутаний і таємничий психологічний шедевр. У цьому напевне і полягає його майстерність.

Книгу (як і всі романи Модіано) варто читати з відкритим Google Street View Парижа. Усі вулиці і номера будинків реальні, кав'ярні також, описи відповідають тому, що реально знаходиться у місті.