Дім на горі

...люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться вони одне на одне і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна й несподівана музика звучить часом у їхніх серцях.

Без самоти нічого сокровенного й бути не може.

Все вдіяне – це вже вдіяне навіки.

Кожен з нас водить за собою на налигачі власну біду.

Любов у світі не тільки любов породжує, але й усі біди.

– Дуже рано понесло тебе в світ. То що той свет, Хлопче?
– Він напрочуд однаковий. Але пізнати цю істину не дасться скоро.

Казка — це те, чого ми хочемо. Це своєрідні символи наших бажань.

...дивився-таки на дім на горі й на дві смутні, похилені жіночі постаті на ґанку: надто юну і надто стару. Він зрозумів секрет їхньої задуми, та й не було тут багато чого розуміти: одна закінчувала, а друга починала жити. Весну й зиму побачив Іван на тому ґанку і зрозумів просту й неперехідну істину: весна не тільки заперечує зиму, але є її дитям.

Кожна людина - щось таке, що ніколи і ніяк не повториться,відтак не повторюються й людські історії

-Все життя, яке минає,синку,-сказала Марія Яківна Хлопеві,- це окремі сценки й картини, обличчя і епізоди. Ми їх стільки розгубили по дорозі! Але є одне. Хлопче,-вона подивался на вечірнє небо,що гаряче палало над околицею,- це наша присутність у всьому. Наша присутність- це і є та дорога,яку так часто останнім часом бачу.