Дім на горі

...люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться вони одне на одне і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна й несподівана музика звучить часом у їхніх серцях.

Без самоти нічого сокровенного й бути не може.

Все вдіяне – це вже вдіяне навіки.

Кожен з нас водить за собою на налигачі власну біду.

Любов у світі не тільки любов породжує, але й усі біди.

– Дуже рано понесло тебе в світ. То що той свет, Хлопче?
– Він напрочуд однаковий. Але пізнати цю істину не дасться скоро.

Казка — це те, чого ми хочемо. Це своєрідні символи наших бажань.

...дивився-таки на дім на горі й на дві смутні, похилені жіночі постаті на ґанку: надто юну і надто стару. Він зрозумів секрет їхньої задуми, та й не було тут багато чого розуміти: одна закінчувала, а друга починала жити. Весну й зиму побачив Іван на тому ґанку і зрозумів просту й неперехідну істину: весна не тільки заперечує зиму, але є її дитям.

Кожна людина - щось таке, що ніколи і ніяк не повториться,відтак не повторюються й людські історії

-Все життя, яке минає,синку,-сказала Марія Яківна Хлопеві,- це окремі сценки й картини, обличчя і епізоди. Ми їх стільки розгубили по дорозі! Але є одне. Хлопче,-вона подивался на вечірнє небо,що гаряче палало над околицею,- це наша присутність у всьому. Наша присутність- це і є та дорога,яку так часто останнім часом бачу.

Ті, що вгорі, знають і відчувають тих, котрі внизу, ті ж бо, що внизу, можуть тільки заперечувати тих, котрі на вищий драбині часу, - приходять-бо на їхнє місце. Це закон природи, ласочко, не ми його настановили, не можемо ми його й одмінити.

"Що є, - подумала вона, - хай буде, а що станеться, то якось уже переживем!"

Кажучи відверто, і ті книжки мене втомлювали. Я була народжена, певне, не для читання...

Роса пахне тільки для тих, котрі серед неї щиро любляться.

Кожна людина й тварина шукає собі криївки – всім їм треба сховатися від світу.

Землю нашу перетворено на руїну, ми не можемо вже її оборонити, але сім’я своє ми повинні на ній покинути. Запам’ятай оцей мій заповіт…

Світ без гармонії ні до чого, бо, коли порушиться в ньому одна ланка, розсиплеться на сміття.

Стережіться лихих думок, пане. Вони, як бур’ян, у людині проростають, і недовго до того, щоб і душу засмітити…

Люди стільки наповигадували, щоб себе дурити, але все це омана: в світі таки немає нічого нового! Через це людина й пропадає у ньому, як комаха чи птах.

Коли домовиків зачаровують дороги, стаються нещастя. Домовики мусять думати про дім, а не про дороги…