Цитаты из книги Трохи пітьми

Очі червоні від лозунгів, а на обличчях - вселенська печаль.

Опасисті цьоці в рейтузах несміливо прилаштовуються на мокрих, оброслих мохом брилах і завмирають перед об'єктивом у вигадливих позах, акробатичних рівно настільки, скільки дозволяє почуття рівноваги й самозбереження.

Я була в шоці від цих людей. Як вони ставляться до мене? Як вони ставляться до Лорни? За кого нас вони мають? Мені було ясно: вони глузують з Лорни, а Лорна – з них. Але кожен – на своєму рівні. Тому жодна зі сторін не помічає цього.

Якби час був піском, а море – часом, я сказала б, То кетамін – це буря в пустелі на дні океану.

Настає та мить на…, що находить стан, коли немає певності, чим би хотілось зайнятися.

Якось наступив у мене такий період в житті, що став я, наче привид. У колективі до мене змінили ставлення з нейтрального на холодне. Ніхто зі мною не вітався. Я був повністю покинутий на самого себе.

їй здається, що вже нічого не зміниш, і вона хоче погубити себе, щоби не розуміти, що сталося. Вже було в житті в якийсь момент ніби нормально все, якийсь порядок проглядався. А потім – вона сама не зрозуміла, як це сталося, – все понеслося. Вона не може вибачити собі цього. Просто якась її глибинна частинка не може повірити, що все зайшло так далеко. Що була ця бридка історія.

Я відчуваю, як її голос, коли вслухатися у нього, прокладає шлях до її пам'яті. З голосу можна дізнатися що завгодно. Я дозволяю її голосу ввійти в мою голову, і так по ньому, мов по нитці, сам проникаю у пам'ять Віки. Я вже не дивуюся тому, що зі слів постають образи, бо знаю: так працює психічне телебачення.

– відтоді, теоретично і практично, я готовий до останнього, рішучого кроку… – роблю рух, наче затягую собі на шиї удавку.

В мене з'являється бажання помститися цій дівчині – незрозуміло за що, правда.

Віка зирить на мене своїми тремтячими зіницями. Вона вся якась заморочена. Очі бігають, метушаться, дратують – я не можу вдивитися в них, своєю нервовістю вони ламають мій погляд.

У Тибеті б запитали: що перебуває в русі – прапор чи вітер? Я оглянув усю полонину – пістряві намети під подихом полуденного вітру напиналися й теж тріпотіли. Де вони, ці люди з червоним? Що в русі – намети чи вітер? Люди чи обставини? Рухається щось усередині нас самих. Так кажуть на це у Тибеті. Що край – то звичай.

У нього в голові була тріщина, і трохи пітьми увійшло в неї, що й привело його до смерті.

Р Шилінг. Рікша-Привид

Контакт - це щось особливе у стосунках, тонкий момент взаємної довіри. Людям, з якими в неї контакт, Лорна давала певного роду аванс на спілкування. Лорна казала , що зі мною в неї контакт і вона « відчуває мене ».  Лорна справді тонко відчувала мене. Вона відчула , що була несправжньою в своєму недоречному кокетстві. А коли я провелась спонтанно, послала її, вона вибачила мені.

Чомусь мені здалося , що справжня відьма — така , про яку говорила Лорна - живе в цьому стані свободи постійно . Справжня відьма спонтанна до божевілля. Її ніщо не стримує . Справжня відьма таки божевільна . Бо тільки так вона здатна на магію .

– Воно це воно. Те, Що Лякає. Сила без статі, але з чоловічим відблиском. Про нього я казала «Той», «Інший». Воно – це страх, який я пам'ятаю із самого дитинства. Страх – це його дихання. Скільки себе пам'ятаю, моє життя нагадувало сон, завжди готовий перерости в кошмар. Я ніколи не була цілком впевнена, що насправді існую. Завжди ніби кіно…

людина, яка живе натяками. Вона шукає натяків і напівнатяків у словах співрозмовника. Ось людина, котра сама говорить натяками і котра начисто заплуталась у цьому.

Відьма - це не добре і не погано. Це прикольно. Я відьма. Я роблю тільки те, що я хочу. Всі довкола мене роблять те, що я хочу.  Все читається тільки так, як я хочу. Це означає, що я відьма.

Тут усім чогось хотілося, але це не стосувалося за великим рахунком ні курива, ні випивки, ні, врешті, сексу (хоча після сексу це хотіння притуплювалося.) Невловиме маєво хотіння робило все це водночас і бажаним, і нудним.