Трохи пітьми

"Маленькая девочка со взглядом волчицы, Я тоже когда-то был самоубийцей... Я тоже лежал в окрававленной ванне И молча вкушал дым марихуанны..." Группа "Крематорий"

(Укр.) Іноді жалкую за літературною недосвіченістю. Взяла б тоді цю книжку до рук і була б, ну може й в не захваті, але сподобалося б більше. А так читаєш, начебто й непогано, але то вуха Віктора Олеговича стирчать, то, хм… сідниці Чака Фредовича. Така суміш, до речі, письменнику дуже вигідна. З одного боку, можна такого трешу нагнати, щоб читачам аж блювати закортіло, а з іншого – якимось логічним завершенням не перейматися, психодел – чого ж там. Перша, медична, освіта теж читати заважала. Героям не співчувати хотілося, а як найскоріше почати їх лікувати, більшість - в наркологічному диспансері, а деяких в психіатричному. Хоча, якщо розглядати цю книгу як застереження, то може й непогано вийшло. В сенсі того, що наша свідомість – дуже вразлива штука, від адекватності до повного занурення в хаос – один крок, а на зворотньому напрямку – зяє прірва. І здолати цю прірву вдається лише деяким. А в цілому: зав’язка інтригуюча, сюжет дінамічний, чоловічі персонажі досить об’ємні та цікаво різноманітні. Дівчатка, щоправда, все ж таки більш схематичні, такі собі «дєвочкі со взглядом волчици», хоч і кожна на свій лад. І мова добра. Для тих же, хто обурюється, що Дереш "ганьбить і паплюжить українську мову", я рекомендую Леся Ставицкая - Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми … А цю книгу без мату читати й правда важкувато)))

(Рус.) Мне иногда хочется стать менее начитанной. Прочитала бы я тогда эту книгу и, возможно, восторга бы и не было, но всё равно понравилось бы больше. А так, вроде бы и неплохо, но то уши Виктора Олеговича торчат, то, хм… седалище Чака Фредовича. Такая смесь, кстати, писателю очень выгодна. С одной стороны, можно такого трэша нагнать, что читателям аж блевать захочется, а с другой – каким-то логичным окончанием не заморачиваться, психодел – чего уж там. Первое, медицинское, образование тоже читать мешало. Героям не сочувствовать хотелось, а побыстрее их лечить начать, большинство – в наркологическом диспансере, но некоторых – в психиатрическом. Хотя, если рассматривать книгу как предостережение, то, в принципе, неплохо получилось. Ещё одно напоминание, что наше сознание – весьма хрупкая вещица, и от адекватности к полному погружению в бред – всего один шаг, а вот в обратном направлении уже зияет пропасть. И преодолеть эту пропасть под силу единицам. А в целом: завязка интригующая, сюжет динамичный, мужские персонажи – довольно объемны и разнообразны. А вот девушки – немного схематичны, все - эдакие «девочки со взглядом волчицы», хотя и каждая на свой лад. И язык хорош. Для тех же, кто возмущается, что Дереш "ганьбить і паплюжить українську мову", я рекомендую Леся Ставицкая - Українська мова без табу. Словник нецензурної лексики та її відповідників. Обсценізми, евфемізми, сексуалізми . А то ведь эту книгу без мата читать и правда тяжеловато)))

Це вже друга книжка Дереша, яку я прочитала і тепер зі 100% впевненістю можу сказати - мені цей автор дуже подобається! Найперше, що можу сказати, привабила обкладинка: людина-зірка лежить колі каміння з рунічними позначками. Одразу налаштовує на щось окультно-містичне. Так і виявилось.

Фестиваль самогубців. Шестеро заблукалих, понівечених і самотніх душ. Кожен має свою історію. Закритий в собі. Нікому не довіряє. Прагне спокою і розуміння. Три дівчини і два хлопці зібралися на водоспаді Шипот, під червоним прапорцем Германа, який прийшов туди першим. Всі персонажі якісь таємничо-підозрілі, знервовані і трохи розгублені. У кожного свій демон, який його мучить, своя частка пітьми. Ці люди починають потроху розбиратися в собі і виганяти з себе зло, за допомогою дядька - екстрасенса. Сподобалось, як автор описував думки і емоції Жанни та психічно-шезофренічний стан Йостика. Правда, не зовсім зрозуміло, що ж таки в кінці кінців стало з Германом... Наче не закінчено трохи вийшло.

Прочитала відгуки читачів, бачу, що дехто вважає, ніби Любко "ганьбить і паплюжить українську мову" та що "цей його твір не має ніякої художньої цінності". Абсолютно не згодна. Так-так, у нього часто проскакують матюки та різні сленгові словечки. Але ж майте на увазі, це СУЧАСНА українська література, яка розрахована на сучасну молодь! Як кажуть - кожному поколінню свій герой. Не подобається - не читайте. Все просто. Особисто я не маю нічого проти (до слова - І. Карпа пише набагато більш розхлябано). Можливо тому, що автору, як і мені, 27 років і мене приваблює його стиль, а ще я давно люблю Львів і їх говірку :)

Я дуже рада, що у нас нарешті з'явився свій контркультурний, альтернативний автор, який пише про наркотичні приходи і глюки, описує метаморфози зі свідомістю, містику, темну сторону душі, демонів і т.д.. Це моя улюблена тема. Я прониклася книжкою, її атмосферою і читати було дійсно круто!