
Ваша оценкаРецензии
LANA_K17 февраля 2014 г.Читать далееНеймовірно красива книга. Вона дійсної співає до свого читача. З кожної сторінки лунає мелодія слів, яка дуже тонко та вірно передає настрої своїх героїв.
Основні події відбуваються у Львові середини 19 століття. З опису дуже чітко стає зрозуміло, як жили тоді жінки і наскільки важливо було не скомпрометувати себе навіть зайвим поглядом.
Це історія дівчини, яка наважилася піти за своїм щастям. Їй довелося заплатити за нього не малу ціну. Але, як мені здається, краще прожити щасливим хоча б незначну частину свого життя, ніж просто існувати.
Ще зовсім юна Анна закохується у значно старшого за неї Адама, який, до того ж, уже був одружений. Перший раз навіть на родичці Анни. Незважаючи на те, що між ними велика різниця, і не лише вікова, але й в соціальному становищі, віросповіданні, вони прагнули бути разом.
Ця книга – зворушлива історія кохання, яка не залишить байдужим жодного читача.
451,2K
LeRoRiYa31 декабря 2013 г.В мене пішла така собі "кардамонова лінія" в літературі. І навіть назви схожі: "Кава з кардамоном" і "Мелодія кави у тональності кардамону".
Це взагалі-то перша книжка Наталії Гурницької, яку я прочитала. Якісна література. Чекатиму новинок
Авторський стиль вражає. Атмосфера Львова ХІХ століття заворожує. Сама історія - історія кохання - неймовірна й зворушлива. Ця книжка з тих, які однозначно варто читати.
341K
Virna18 ноября 2015 г.Мелодія, але не голос
Читать далееПеред Вами типовий жіночий сентиментальний та романтичний роман. Не варто обманюватись і чекати чогось більшого. Тут нема історичного тла, надзвичайного психологізму чи сюжетних ліній, окрім любовної. Може любителі жанру і розгледять цікаві нюанси, та мене ця історія не зачепила. Чогось було забагато, чогось замало, не вийшло золотої середини. Автор навмисне від початку ставить героїв у обставини, настільки здавалося б непереборні, що вони виглядають штучними.
Та найголовніше дуже багато було обіцяно, що виявилось мильною бульбашкою. От мав бути Львів у всій своїй красі, а гг здебільшого грає у хованки, а не знайомиться з ним. Та і звичайного життя позаминулого століття, його ритму, тут забракло, при тому що спроби відтворити те, поміж переживань, явно були. А голос Епохи заглушила Мелодія роману: не галицька говірка, а рафінована сучасна літературна мова, навіть не мова Франка та Стефаника, от що заставляє мене сказати "Не вірю."
І попри все, якщо не сподіватись на щось більше, то книга для одного щемливого вечора досить хороша.
Пред Вами типичный женский сентиментальный и романтический роман. Не стоит обманываться и ждать чего-то большего. Здесь нет исторического фона, удивительного психологизма или сюжетных линий, кроме любовной. Может любители жанра и разглядят интересные нюансы, но меня эта история не задела. Кое чего было много, чего то не хватило, не получилась золотая середина. Автор намеренно, с самого начала, ставит героев в обстоятельства, столь казалось бы непреодолимые, что они выглядят искусственными.
Но самое главное очень много было обещано, что оказалось мыльным пузырем. Вот должен быть Львов во всей своей красе, а гг в основном играет в прятки, а не знакомится с ним. Да и обычной жизни позапрошлого века, его ритма, здесь не хватило, при том что попытки воспроизвести его, между переживаний, явно были. А голос Эпохи заглушила Мелодия романа: не галичский диалект, а рафинированный современный литературный язык, даже не язык Франко или Стефаныка, вот что заставляет меня сказать "Не верю".
И несмотря на все, если не надеяться на что-то больше, то книга для одного щемящего вечера достаточно хорошая.271,1K
Nina_M20 сентября 2015 г.Читать далееДивовижна книга. Неймовірно красива мова й надзвичайно зворушлива історія кохання.
Він і вона страшенно різні. Різний соціальний статус. Величезна різниця у віці. Він - одружений, заможний, батько 2 дітей. Вона - бідна дівчинка, яка з милості живе у родичів. Але є пристрасть, кохання, відданість. А звідси - банально - брехня і зрада. Й усе це у місті, що справді пахне кавою. І все це у ХІХ столітті, коли вимоги пристойності були не до порівняння суворішими.
Осуд, зневага, несприйняття, дорослішання й еволюція почуттів - усе це оживає перед читачем. Автор так проникливо й тонко змальовує переживання героїв, що зі сторінок для мене лунала музика. Фортепіано й скрипка.
Браво, пані Гурницька!Для тех, кто читает на русском
Удивительная книга. Поразительно красивый язык и изумительно трогательная история любви.
Он и она безумно разные. Разный социальный статус. Огромная разница в возрасте. Он - женат, богат, отец 2 детей. Она - бедная девочка, которая из милости живет у родственников. Но есть страсть, любовь, преданность. А отсюда - банально - ложь и предательство. И все это в городе, который действительно пахнет кофе. И все это в ХІХ веке, когда требования приличия были несравнимо строже.
Осуждение, презрение, неприятие, взросление и эволюция чувств - все это оживает перед читателем. Автор так так проникновенно и тонко изображает переживания героев, что со страниц для меня звучала музыка. Фортепиано и скрипка.
Браво, госпожа Гурницкая!26672
SaganFra12 сентября 2015 г.Читать далееЧудова романтична книга! Пікантна та смачна, як кава з кардамоном!
Історія стара як світ. Кохання між двома настільки різними людьми, що навіть і не придумаєш. Але, що то закохання, що не здатне подолати труднощі та протиріччя?!Різне матеріальне становище, велика різниця у віці (тридцять років), невдалий шлюб в минулому і нещасливий - в теперішньому, осуд та зневага – це все випало на долю закоханих. Вона, осиротіла молода панянка, закохалася в одруженого панича Адама. Це її перше кохання. Він, нещасний у шлюбі п’ятдесятирічний чоловік, закохався по-юначому у Анну. Що це між ними – пристрасть чи справжнє кохання?
У своєму дебютному романі Наталя Гурницька створила світ, в якому хочеться жити. Львів з його брукованими вулицями, кавою, атмосферою кохання. Все це так надихає. Роман тендітною мелодією відлунюється в серці читача. Огортає ковдрою надії та дарує насолоду. Він об’ємний, багатовимірний. Герої немов існували насправді, так чудово прописані. Ця книга наче екскурсія старими вуличками Львова. Разом з Анною та Адамом мандрувала бруківкою, співпереживала їх та раділа разом з ними. Повне занурення в книгу. Атмосферно, неперевершено!
261K
Marmosik30 сентября 2015 г.Читать далееРевнощі до кохання - це як заборона чи ймовірність втрати, - що на кшалт кардамону до кави. Гострійший смак, п'янкішийаромат, і коли звикаєш, важко зректися.
На початку роман здається схожим на безкінечну кількість любовних романів, при чому написаним не сьогодні, а десь на початку минулого сторіччя, або й ще раніше. Але за начебто простими діалогами, переказом подій (іноді дратувало повторення по декілька разів одного й того ж) криється звичайне життя. Так-так просте життя, без будь-яких прикрас, нагнітання атмосфери. Просто одне кохання, хай і нестандартне, все ж таки різниця у 30 років, і перебування Адама у шлюбі на час їх зустрічі. Але це звичайне життя, десь прочитала, що авторка пише продовження цього роману. Навіть не знаю, з одного боку дуже хочеться дізнатись хто з'явиться у Анни, як надалі складуться її стосунки з дітьми та родиною Адама, але дуже боюся щоб це все не стало схожим на "мильну оперу". А то знайдуть її ще одного чоловіка, а то вже буде зайвим. Книжка мабуть скінчилась так як і повинна була, так як і скінчилось їх кохання, бо щасливими бути довгий то не дозволена розкіш.
Чи повірила я героям та сюжету. Так повірила. Життя воно різноманітне. Дивно тільки, що тітка Адама не стала створювати перешкод. Думаю авторка й так написала чималенький роман й не хотіла його переобтяжувати, залишивши багато чого за кадром.
Сумнівалась яку ж оцінку ставити. Остаточною оцінкою буде вища, тому що цей роман заставив мене плакати (у робочий час, коли будь хто може зайти до кабінету), я відчула той розпач і почула той крик, коли Анна все побачили у погляді лікаря.
Дехто закидає, що Анні все дісталось напрочуд легко, як авторка гарно прибрала Анелю зі сцени. То вона ще гарно зробила, бо я вже вигадала її коханця, якого буде відкрито, і її з ганьбою виженуть з сім'ї. Але ж то західна Україна, в крові багатьох тече польська кров. А поляки, то дуже гонорові люди.
Сподобалось музичне оформлення твору. Кожна частина має музичну назва, яка дуже чітко визначає про що в цій частині піде мова. Мріялось, що з часом Анна знову буде грати на фортепіано, але не судилось, то мабуть Еля з Ясею надолужать.
Сподобалась звичайно кава, її було вдосталь на сторінках цього роману, й іноді вона була з кардамоном (це смачно, скоштуйте як-небудь).
Звучить музика …за вікном падає сніг… а на столідвіодна філіжанка кави з кардамоном.
Русский вариант
В начале роман кажется похожим на бесконечное количество любовных романов, причем написанных не сегодня, а еще в начале прошлого века, или еще раньше. Но за простыми диалогами, пересказом событий (иногда раздражало повторение по несколько раз одного и того же) кроется обычную жизнь. Да-да простая жизнь, без каких-либо украшений, нагнетания атмосферы. Просто одна любовь, пусть и нестандартная, все же разница в 30 лет, и пребывание Адама в браке на момент их встречи. Но это обычная жизнь, где-то прочитала, что автор пишет продолжение этого романа. Даже не знаю, с одной стороны очень хочется узнать, кто появится у Анны, как в дальнейшем сложатся ее отношения с детьми и семьей Адама, но очень боюсь, чтобы это все не стало похожим на "мыльную оперу". А то найдут ей еще одного мужа, а это уже будет лишним. Книга, пожалуй, закончилась, как и должна была, как и закончилась их любовь, потому что быть счастливыми долго это не позволительная роскошь.
Поверила ли героям и сюжету. Да поверила. Жизнь она многообразна. Странно только, что тетя Адама не стала создавать препятствий. Думаю, автор и так написала немаленький роман и не хотела его перегружать, оставив многое за кадром.
Сомневалась какую же оценку ставить. Окончательной оценкой будет высшая, так как этот роман заставил меня плакать (в рабочее время, когда любой может зайти в кабинет), я почувствовала то отчаяние и услышала крик, когда Анна все увидели во взгляде врача.
Некоторые говорят, что Анне все досталось на удивление легко, как автор хорошо убрала Анелю со сцены. Так она еще хорошо сделала, потому, что я уже придумала ей любовника, который будет открыт, и ее с позором выгонят из семьи. Но это западная Украина, в крови многих течет польская кровь. А поляки, то очень гордые люди.
Понравилось музыкальное оформление произведения. Каждая часть имеет музыкальное название, которое очень четко определяет о чем в этой части пойдет речь. Мечталось, что со временем Анна снова будет играть на фортепиано, но не суждено, наверное Эля с Ясей наверстают.
Понравился конечно кофе, его было достаточно на страницах этого романа, и иногда он был с кардамоном (это вкусно, попробуйте как-нибудь).
Звучит музыка ... за окном падает снег ... а на столедвеодна чашечка кофе с кардамоном22670
alshi6 апреля 2018 г.Мелодия глупости в тональности скуки
Читать далееЯ понимаю, что когда попросила в ТТТ книгу "украинского автора не о политике/войне/голоде", то отсекла процентов 70 всей украинской литературы, поэтому прилетевшему мне любовному роману ни капельки не удивилась — в конце-концов, если он атмосферный, качественный и легко читается, почему бы и нет?
Начну с хорошего: книга написана приятным современным литературным языком. Который, правда, совершенно не соответствует заявленной ситуации и эпохе. Обложка симпатичная (задний план, во всяком случае). Аннотация завлекает... Все, хорошее закончилось, настало время предъявлять претензии, коих у меня много и почти все — к любовной линии (а так как в романе кроме нее ничего нет, то и ко всему роману, получается тоже):
— во-первых, я не романтичная феечка (и никогда таковой не была), так что "любовь с первого взгляда" вызывает у меня фэйспалм, а не умиление. Легко могу вообразить страсть, вожделение, симпатию, но не такие сильные чувства, которые вдруг-внезапно связали между собой двух столь разных персонажей. Почему разных? См. претензию №2;
— во-вторых, 15 лет и — приблизительно — 50 — это не любовь, это растление, кто бы там что не говорил. Тем более, героиню окружающие не воспринимают как взрослого человека и относятся к ней покровительски, а не как к равной, серьезных обдуманных поступков она не совершает и считать ее взрослым человеком, исходя из описания, не получается. Мой самый нелюбимый шаблон для любовного романа — трепетная младая девственница и матерый старый искуситель — эксплуатируется здесь по полной;
— в третьих, качественно книга получилась как фанфик по популярному произведению, когда читатель уже знает об обстоятельствах и окружающей обстановке, поэтому автор может их опустить и, на радость шипперов, перейти непосредственно к описанию любовный перипетий, ради которых его творение и начали читать. Здесь же такая манера написания совершенно неуместна: персонажи получились подвешенными в воздухе и не совсем понятно, чем они занимаются в свободное от любви друг к другу время (например, Анна — главгероиня — три недели живет у тетки Адама — главгероя — но чем она там делает, кроме просиживания на подоконнике и думания о нем — неизвестно, в дальнейшем она выполняет обязанности компаньонки, но все, что мы знаем о них: у нее остается время на свиданки с "любимым", под отчим кровом она вроде как помогала с воспитанием детей и домашним хозяйством, но больше было похоже на то, что сутками нарезала круги вокруг дома и ждала, когда придет ее солнышко ясное; Адам тоже постоянно по горло занят какими-то таинственными "делами", но что за "дела" — непонятно, каким образом он живет, получает доходы, есть ли у него друзья, приятели, другие любовницы — остается за кадром; но это все начинает казаться мелочью, когда осознаешь, что из всех их возможных диалогов автор фиксирует только те, которые о чувствах, в остальных же случаях ограничиваясь фразами вроде "и они еще три часа беседовали", "вели разговоры понятные им одним" и т. п., этот момент я понимаю так: сложно написать, о чем три часа могут говорить девочка-подросток, не получившая никакого образования, и польский шляхтич средних лет);
— в четвертых, главная героиня. Опустим даже, что она, еще будучи двенадцатилетней барышней, крепко влюбилась в старпера (извините, но мне в таком возрасте все, кто был старше тридцати казались глубокими стариками в маразме), мало ли какие там у нее психологические проблемы, выросла без папы и все такое. Но она - не человек своей эпохи, а современная девушка, которую автор искусственно поместил в другое столетие. Взять для сравнения "Повію" Панаса Мирного: Хрыстя, простая крестьянская девушка, когда оказывается пред моральным выбором, искренне переживает за свою судьбу, как огня опасается грехопадения, богобоязненна и поддается искушению только тогда, когда совсем уж мочи нет терпеть, Анне же, не смотря на полученное воспитание, пофиг, что репутация ее единственный капитал и она (на секундочку, став любовницей женатого человека), вообще не воспринимает происходящее как что-то из ряда вон выходящее, нехорошее или греховное, плевать Анне, что она оказалась отрезана от семьи и, возможно, её опозорила (ей и в голову не приходит, что у нее есть младшие родственницы, которым, если кто узнает о ее выбрыках, не светит нормальный брак и положение в обществе, только ворота измазанные дегтем). Ей норм. Я не имею ввиду, что традиционное мировоззрение правильнее, хочу лишь сказать, что оно уместнее, ведь очень странно её поведение воспринимается в контексте исторической эпохи, когда первым делом она должна была думать не о любви, а о своих обязанностях перед семьей и будущем, которое возможно устроить лишь с помощью замужества. Опять же, если бы персонаж бунтовал, боролся с системой, просто демонстрировал своеволие (как Лиззи Беннэт, например) или поддавался подростковым импульсам (но нам же ее позиционируют как взрослую, какие тогда капризы?), это можно было бы объяснить, но писательница многократно привлекает наше внимание к тому, что она послушная и безвольная
овца;— в пятых, главный герой, Адам. Не было ни одного момента, когда он вызывал бы хотя бы намек на симпатию. Очень раздражала его авторитарность, а еще я по умолчанию плохо отношусь к прелюбодеям (тем более, после знакомства с его умной, красивой и приятной женой вообще непонятно становится, что он нашел в дурочке Анна, наверное, банальное желание молодой плоти взыграло, бес в ребро и все такое, высокие отношения, да);
— в шестых, всей атмосферы Львова — скупая топография. Упоминание старых названий улиц и мест, тщательно переписанное из туристического путеводителя антураж не создадут, как ни старайся;
— в седьмых, даже кофе притянут за уши: персонажи периодически что-то готовят и едят, но ни разу не упоминается что (авторша, поленилась гуглить, что они там ели в те времена?), зато кофе (и именно с кардамоном!) всплывает постоянно, в не самых подходящих ситуациях (нам нужно срочно куда-то ехать, пока утихла метель, я уже запряг лошадей, но любимая, иди попей сначала кофеку), причем любые другие напитки в тексте тоже не указываются. Только кофе, только хардкор.
Скажу честно, книгу я дочитать не смогла, но пробежалась по рецензиям и рассмеялась, узнав, как гениально автор выкрутилась и какой организовала "хэппи-энд" своим картонкам.
214,3K
Alena_Step9 марта 2014 г.Читать далееПриятная книга. Ее приятно держать в руках, приятно читать, приятен весь ее сюжет. Замечательная книга.
Сразу мне понравилось то, что действие романа происходит во Львове, очень уж я люблю этот город. еще она написана именно тем мелодичным украинским языком, который я безумно люблю! И также зацепила любовь главных героев - Анны и Адама, просто чистый мезальянс, о таком я еще не читала. Очень интересно было читать об отношениях людей, которые совершенно разные! У них громадная разница в возрасте, разное социальное положение, вероисповедание, но не смотря на все это они любят друг друга! Вот уж действительно, противоположности притягиваются! И по-большому счету, именно за эту их любовь, которая вопреки всему, я и поставила книге четыре звезды. Я бы поставила ей и пять звезд! Но это я сделала если бы отношения Анны и Адама начались не с секса, не с полового влечения, а с более утонченных, нежных чувств. Тогда бы, наверное, эта книга и вовсе стала бы одной из моих самых любимых! Но такая я уж разборчивая, что за такой вот нюанс, отнесла эту книгу к просто хорошим произведениям. Но я точно могу сказать, что эта книга замечательная представительница современной украинской женской прозы, это несомненно так!
А еще мне эта книга очень напомнила "Гулящую" Панаса Мирного, точнее мне показалось, что жизнь главной героини "Гулящей" - Христи, сложилась бы возможно так как и у Анны, если бы она согласилась на отношения с одним из паничей.
18299
Natali394197 августа 2014 г.Шкода, що подібних речей, а головне таких почуттів у реальності практично неможливо зустріти.
Спочатку я думала, що це звичайна ще одна книга про вже зовсім затерту тему, але вона виявилась чимось більшим. Захоплює від першої сторінки до останньої і зовсім не відпускає.
Дякую цій книзі за поштовх, за те що допомогла повернутись до життя.17372
ArinaAnna19 октября 2016 г.Читать далееУ цієї книги «Мелодія кави у тональності кардамону» - надзвичайно приваблива назва. Пройти повздовж неї у книжковому магазині мені не дозволила власна інтуїція. Я прикипіла до неї поглядом, а коли взяла її до рук, то і одірвати її теж не в спромозі була. Таке рідко коли відбувається зі мною, однак, якщо вже щось запало до душі, то гріх просто взяти і відмовитись від такого покликання… Такими були мої перші враження та почуття. А згодом, перші переживання ще більше посилились від неймовірно затишних, помірних і в той же час загадкових подіях, які розгортались на сторінках щирого оповідання авторки, про заборонене кохання знатного шляхтича та простої дівчини, увінчаного внаслідок стати трагічним.
Історія Адама та Ганни – це цілий калейдоскоп різноманітних почуттів та випробувань, які розгорнулись на тлі патріархальних устоїв XIX століття. Хоча їх історія кохання і не нова, проте з вуст автора, вона звучить так, ніби ти вперше опиняєшся на порозі заборонених мрій, нестриманих почуттів, сумнівів, пристрасті та вічного кохання. Разом з героями, знову і знову переживаєш все те, що колись можливо було із тобою, або могло колись статись, але за якихось умов було відторгнуте, покинуте і забуте на завжди. Що ж кохання має свої закони, які слід дотримуватись щоб його не знівелювати, а навпаки, могти якомога довше зберегти його аромат, свіжість та неповторність.
Слід також віддати належне Наталії щодо її переконливості стосовно опису внутрішнього світу жінки: коханки – матері - дружини. Саме такий шлях довелося пройти Ганні, перетерплюючи несамовитий сором свого становища. Душевний біль розлуки, часті розмовки з коханим, власні душевні переживання були тяжкими випробуваннями, про те любов – сильна, жагуча, палка – не дозволила так просто опустити руки. Не дозволив цього зробити і сам Адам. Почуття цього, вже не молодого чоловіка, вражають своєю наполегливістю. Його початкова захопленість сусідською дівчиною вмить переросла в кохання, а коли і як це відбулося, він і сам не зрозумів. Адам усвідомлював наслідки таких відносин, і як на мене, вчинив саме так, як то гідно звання чоловіка надійного та відповідального. Йому теж було не легко, проте не так як Ганні.
Щодо мелодії роману – так, вона існує. ЇЇ помірний плин цілком огортає своїми барвами мінливості, надає ефект естетичного зачарування кожним словом, кожною подією починаючи від довгих вечорів чекання до хвилин щастя від нової зустрічі. Така гармонія читача і роману дає неймовірно лікувальний ефект, відволікає від буденності, надихає на подвиги, на які можливо раніше не вистачило б сміливості.
Маю надію, що цей «витвір мистецтва» принесе вам таке ж саме задоволення, яке він приніс мені.
161,9K