Оскар и Розовая Дама

Життя - таки дивний подарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це не дарунок - а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його.

- Ви хочете скахати, що "Життя" не має рішення?

• Я хочу сказати, що "Життя" має багато рішень, а тому - жодного.

- Вони мене бояться. Вони не зважуються розмовляти зі мною. І що більше не зважуються, то більше мені здається, що я почвара. Чому я їх так тероризую? Невже я такий потворний? Від мене тхне? Я став ідіотом, не усвідомлюючи цього?

• Вони бояться не тебе, Оскаре. Вони бояться хвороби.
• Хвороба - це частина мене. Вони не повинні поводитись інакше через те, що я хворий. Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?

- Чому Бог допускає, щоб ми хворіли. Або він недобрий. Або не дуже вигадливий.

• Оскаре, хвороба - як смерть. Це даність. Вона не є покаранням.
• Одразу видно, що Ви не хворі.

- Про що ж я йому напишу?

• Виклади свої думки. Ті, які не вислювлюєш; саме вони тиснуть, міцно вкорінюються, лягають тягарем, знерухомлюють тебе. Якщо ти мовчатимеш, то перетворишся на смердюче сміттєзвалище старих думок.

Лікарня - суперсимпатичне місце, де повно дорослих у гарному настрої, які голосно розмовляють, багато іграшок і рожевих пань, які хочуть гратися з дітьми, а також друзів, які завжди готові прийти на допомогу. Коротше кажучи, лікарня - це рай, якщо ти належиш до хворих, які радують.

... мало завести детей, надо еще, чтобы хватило времени их вырастить.

Нужно каждый день смотреть на мир, будто видишь его в первый раз

Si tu dis "mourir" dans un hôpital, personne n'entend.

Момо, перед нами была поставлена лестница, чтобы мы могли сбежать. Человек сначала был камнем, затем растением, затем животным — про животное-то он и не может забыть и нередко вновь в него превращается, — а затем он стал человеком, наделенным знанием, разумом, верой. Представляешь себе, какой путь ты проделал из пыли, чтобы стать тем, кто ты есть сегодня? А позже, когда ты превзойдешь свою человеческую сущность, ты станешь ангелом. И с землей все будет покончено. В танце ты это предчувствуешь.

Жизнь — странный дар. Вначале мы его переоцениваем: думаем, что получили в вечное пользование. Затем недооцениваем, находя жизнь слишком короткой и несовершенной, и чуть ли не готовы от нее отказаться. Наконец, осознаем, что это был вовсе не дар, а только кредит. И тогда пытаемся его заслужить.

"Только Богу дано право меня разбудить".

-- Ваш срок истек?
--Да.
-- Как у йогурта?

я -- плохой больной, потому что мешаю уверовать в то, что медицина --это здорово

Было утро. Я был один на земле.

Жизнь имеет множество решений, а значит, единственного решения нет.

Il faut distinguer deux peines, mon petit Oscar, la souffrance physique et la souffrance morale. La souffrance physique, on la subit. La souffrance morale, on la choisit.

Если бы я интересовался, о чем думают всякие болваны, у меня не хватило бы времени на то, о чем думают умные люди.

– Бабушка Роза, а сколько вам лет?
– Оскар, малыш, ты что, можешь запомнить тринадцатизначное число?

Чем старше становишься, тем сильнее проявляется вкус к жизни. Нужно быть эстетом, художником. Какой-нибудь кретин в возрасте от десяти до двадцати лет может играть жизнью по собственной прихоти, но в сто лет, когда уже не можешь больше двигаться, тут уже следует использовать интеллект