Это новая версия страницы. Часть функций ещё в работе — мы добавляем их постепенно.

К старой версии страницы
Уладзімір Караткевіч - Ладдзя роспачы
User AvatarВаша оценка
4,6
(263)

Ладдзя роспачы

like39 понравилось
3,1K
  • Аватар пользователя
    annomik
    28 мая 2012

    – Дагэтуль я думаў, што здзекавацца можа толькі жыццё. І гэта было адзіным апраўданнем таго, што ты існуеш, Смерць.

    У аповесці Караткевіч распавядае нам гісторыю Гервасія Вылівахі, двараніна з Рагачова. Гервасій веў разгульны вобраз жыцця, як цяпер кажуць адрываўся на поўную катушку. І вось аднойчы ў госьці да яго завітала Смерць і сказала - пайшлі. Апынуўшыся ў пекле, Гервасій трапляе ў Ладдзю Роспачы, у якой самотныя памерлыя душы па падземнай рацэ грабуць у царства Смерці. Гервасій і тут не разгубіўся, не паў духам, ён весяліць народ, спявае песні бы на вяселлі, а не на сваім апошнім шляху, здекваецца з Перавозчыка, учыняе бунт на Ладдзі. Мне асабліва спадабаўся момант, калі Ладдзя праплывала над родным городам Вылівахі - Рагачовам, Гервасій узнімае вясло і грукае падземнае неба з словамі: "Браты рагачоўцы, выпіце колькі хто можа за нас!!!". І, неверагодна, - яго пачулі на зямлі:

    Дыякан царквы святога Міхала, што ў Лучыне, пад Рагачовам, запісаў у сваім летапісе, што таго года ў ясны майскі дзень пралунаў рагачоўскімі вуліцамі страшны, як землятрус, шматразовы грукат. [...] А потым з апраметнай прагучаў, нібы ў бочку, замагільны голас: – Братцы рагачоўцы, выпіце колькі хто можа за нас!!! Магістрат кінуўся ў паніку. З гэтай прычыны каталікі ўчынілі пагром праваслаўных, а праваслаўныя падпалілі замкавы касцёл. Усё, што здарылася, аднеслі за кошт падкопаў Сатаны. І, аднак, пераважная большасць жыхароў скарысталася з гэтай парады, дарма што яна паходзіла з вуснаў д’ябла. А “маглі“ яны нямала. Летапісец, сузіраючы агульную п’янку, шмат бедаваў аб маральнай недасканаласці людзей і запоўніў цэлыя тры старонкі летапісу самай абрыдлівай дыдактыкай.

    Прыплыўшы да зямлі, у рэзідэнцыю Смерці, Гервасій разганяе варту, паганіць браму Жаху і ,нарэшце, трапляе на прыём да Смерці. Смерць прапануе згуляць з ёю ў шахматы. Стаўка - жыццё. Гервасій пагаджаецца.... А што было далей даведаецеся прачытаўшы аповесць))

    Невялічкая аповесць, а столькі пазітыву ад прачытанага! І адначасова - філасофіі... Пазнаецца арыгінальны стыль Караткевіча. Кажуць: Караткевіч - гэта наша ўсе. Далучаюся! Прадчуваю, якім будзе цікавым "Дзікае паляванне караля Стаха"! Мммм...

    Читать далее
    like26 понравилось
    1K
  • Аватар пользователя
    Helena1996
    18 февраля 2021
    История необычайная, ее можно назвать и сказкой, и притчей, да чем угодно, и даже хочется поверить в нее. А почему бы и нет? Тот посыл, что вкладывает Короткевич в эту вещь, вырастает на настолько благодарной ниве, что не восхититься невозможно. Первоначальное противостояние Гервасия и если можно так выразиться, его визави, Смерти, выглядит весьма непростым, но несмотря на его достаточно бурную жизнь, в своей жизни он ценит как раз такие вещи, которые отрицает сама Смерть. А может, именно благодаря такой жизни. И везет Ладья Отчаяния людей, которых ждет последний рубеж в их уже оставленных позади жизнях. Но кто лучше знает их, Гервасий Выливаха или Смерть, которая на этом деле собаку съела? В этом шахматном поединке встретились не только жизнь и смерть. Он покажет нам, если мы разуверились, потеряли надежду или стали попросту циничными, что же стоит ценить в нашем подлунном мире. Затрагивая тонкие струны или грубо играя на полутонах эмоций и чувств, Владимир Короткевич виртуозно забирает ввысь. И отчего-то хочется думать, что мы этого хотя бы иногда достойны.
    Читать далее
    like16 понравилось
    2,8K
  • Все рецензии

    Цитаты

    Все цитаты

    Подборки с этой книгой

    Все подборки

    Другие издания