На Западном фронте без перемен. На обратном пути. Время жить и время умирать

Эрих Мария Ремарк

Цитаты

Аноним12 июля 2017 г.
Адже ми тільки вміємо, що грати в карти, лаятися й воювати. Небагато для двадцяти років — і забагато для двадцяти років.
1
8
Аноним12 июля 2017 г.
Поширюються чутки, що готується наступ. Ми вирушаємо до передової на два дні раніше, ніж звичайно. Дорогою минаємо напівзруйновану школу. Уздовж її бічної стіни стоїть іще одна, висока подвійна стіна зі зовсім новеньких, світлих, неполірованих трун. Від іще йде дух деревини, живиці й лісу. Тих трун не менше сотні.
— Бач, як добре подбали про наступ, —дивується Мюллер.
— То для нас,— бурмоче Детерінг
— Припинити язика! — уриває його Кач.
— Іще радітимеш, як тобі дістанеться труна, — пащекує Тьяден,— бо таке одоробло, як ти, можна тільки в плащ-намет загорнути.
Інші теж вдаються до дотепів, моторошних дотепів, та що нам ще робити? Адже труни приготували для нас. Це діло тут організовано добре.
Читать далее
1
10
Аноним12 июля 2017 г.
Звичайна "губа" — річ приємна. Хлопців замкнуть у колишньому курнику, там вони обидва зможуть приймати гостей, ми вже знаємо, як туди залізти. В суровий арешт —інша річ, їм тоді довелося б сидіти в льоху. Колись нас іще прив'язували до дерева, але тепер це заборонено. Часом з нами поводяться, як з людьми.
1
9
Аноним11 июля 2017 г.
Он сердито смотрит на меня. Кажется, я невольно наступил на больную мозоль. У тыловиков, особенно из конторских, часто особенная страсть к шпагам и шпорам.
1
195
Аноним10 июля 2017 г.
Коли ми наступного разу потрапимо туди з вами, то солдати, перш ніж померти, підходитимуть до вас, і, виструнчився, бадьоро питатимуть:" Дозвольте вийти зі строю? Дозвольте дати дуба!" Ми чекали тут саме на таких людей, як ви.
1
10
Аноним10 июля 2017 г.
Альберт висловлює це так:
— Через війну ми стали ні до чого не здатні.
І каже слушно. Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було подано вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив в наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльністі, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них; ми віримо у війну
1
7
Аноним10 июля 2017 г.
Це природна річ, бо людина насамперед — тварюка, і тільки зверху в неї намащено трохи пристойності, як ото скибку хліба намащують смальцем
1
16
Аноним10 июля 2017 г.
— Якби гроші і харчі порівну, всі забули про війну
1
8
Аноним10 июля 2017 г.
Якось у неділю ми з Кропом ішли подвір'ям, несучи на жердині парашу. На зустріч нам трапився Гіммельштос, до блиску вичепурений, він, видно, збирався кудись піти. Спинившись перед нами, він спитав, як нам подобається така робота; ми видали, ніби за щось перечепились, і вилили йому на ноги парашу, Він аж сказився, проте і нам урвався терпець.
Я вас за ґрати запакую!- репетував він.

Крок не витримав.
-Та спершу буде розслідування, і тоді ми не мовчатимемо, - запев
Як ви мрієте розмовляти з унтер-офіцером!- загорлав Гіммельштос. — Чи ви здуріли? Хто вас питатиме! І що ви можете зробити?
ити?

Аноним10 июля 2017 г.

Ми стали солдатами добровільно, пройняті ентузіазмом; але тут робили все, щоб вибити з нас це почуття