На Западном фронте без перемен. На обратном пути. Время жить и время умирать

Каждый день и каждый час, каждый снаряд и каждый убитый стачивают нашу хрупкую опору и годы быстро изнашивают её. Я вижу, как вокруг меня она уже мало-помалу разрушается.

Ах, мама, мама, уму непостижимо, что я должен уйти от тебя, ведь кто еще имеет право на меня, как не ты.

Чистый запах воды и песня ветра в тополях властвовали нашей фантазией. Мы их очень любили, и даже теперь картина тех дней, прежде чем исчезнуть , заставляет моё сердце биться чаще.

В мирное время на военке никаких забот -сообщает он,-каждый день кормёжка на столе , иначе поднимешь хай , и койка есть, и каждую неделю чистое белье, прямо как барин , исправляешь унтер-офицерскую службу, мундир у тебя любо-дорого глядеть …вечером свободен, идёшь в пивную

Нащо якомусь французькому слюсареві чи шевцеві нападати на нас? Ні, це все вигадують уряди.

Ой, мамо, мамо, хіба можна збагнути, чого я мушу йти від тебе! Хто має більше​ права на мене, ніж ти?

Я — солдат і мушу про це пам'ятати.

Ми хочемо жити, за будь-яку ціну жити; ми не можемо обтяжувати себе почуттями, які за мирного часу, напевно, прикрашають життя, але тут вони фальшиві.

Їхні вкриті пушком, загостренні, наче неживі, обличчя мають жахливий вираз байдужості, властивий мертвим дітям

Безпорадні, як діти, і досвідчені, як старі люди, ми жорсткі, і сумні, і не серйозні, — мені здається, що ми пропащі.