Internát

Історія про життя, смерть і біль.
Про час, коли нікого не можна втримати, ні за кого не можна вчепитись.
Про міста без тепла і світла, де немає жодного прапора, хіба що над танком. Але танк — об’єкт рухомий: нині тут, а завтра його вже немає.
Про незнайомців, які проходять чужим життям, що вивернуте, як кишеня. "Палять чужі меблі, не знаючи, хто в цей час живе у їхніх власних домах, може, там теж хтось топить піч їхньою бібліотекою".
⠀
Роман поділений на 3 частини - 3 дні, за які головний герой Паша - вчитель української мови, - минаючи зону розмежування, має потрапити до міста у інтернат, забрати племінника. За весь шлях йому доведеться немало побачити, почути, відчути. Йому доведеться дати відповідь самому собі - на чиїй він стороні.
⠀

Боятись нічого, я ні в чому не винен, відповідає він сам собі. Я нікого сюди не кликав, я нікого не виганяв. Я просто роблю свою роботу. Я просто вчу дітей правильно писати. Як на мене, заняття куди важливіше за стояння на блокпостах. Блокпости знесуть, а правила граматики залишаться. Тож до мене жодних претензій.

⠀
Увесь роман просякнутий запахом мокрої псини, заліза, диму, запахом покинутого житла. З його сторінок віє безпорадністю, страхом, утомою, претензіями, які нема кому висловити.
⠀

...тріщать виснажливі автоматні черги, рвуться міни, рвуться часто, вчора так не рвались, але нічого не видно, тому й відчуття таке, наче рветься не тут, не в цьому житті, не поруч із ними.

⠀
Жадан проникливо, відверто, без пафосу показав теперішнє життя частини українців. Він показав війну такою, як вона є - реальною, кровопролитною, жорстокою. Розмова його персонажів жива, без витіюватості, пишності - як було б сказано в житті, те й на папері.