Полум’я займається. Книга 2

Знаете, я бы не назвала вторую часть "Голодными играми". Нет, я понимаю, что это - название серии и должно участвовать. Если бы оставили просто "И вспыхнет пламя", я бы не возбухала.
НО! Учитывая, что события на арене занимают только последнюю, третью часть повествования, не правильнее было бы назвать книгу "Подготовка к Голодным играм"? Ведь она только и делает, что терпит выщипывание бровей и заплетение волос... А, нет, ещё точнее - "Между Голодными играми". Вот, это прямо идеально описывает то, где и когда свершаются события книги.

О самой истории: ну, во-первых, как я и предсказывала, ГГ продолжает ползти вниз по моей шкале "ненависти-любви", я сама виновата, что не терплю таких идиоток и эгоисток. Эта её вечное: "Он враг, убью его! Но он спас Пита! Наверняка, чтобы потом убить его!" - брр, ну должен же быть предел... Во-вторых, написано всё тем же детским языком, но теперь Китнисс постарались прибавить разных эмоций... что, на моё ИМХО, получилось так себе. Ну и в-третьих, всё-таки Пит мне всё ещё импонирует, как, в принципе, и частично Гейл - хотя и не одобряю их выбор.
Читалось снова быстро и легко, ненавязчиво. Президент Сноу, конечно, бесит) И ещё очень несправедливо, когда тебя используют как символ восстания, а ты о нём ни сном, ни духом.

Посмотрим, что принесёт третья часть.

Эта книга не обманула моих ожиданий. Она была намного интерсней первой части. Я читала её на одном дыхании.

Это продолжение истории Китнисс и Пита. Они стали победителями голодных игр, а это значит что их больше никто не потревожит. Но это была большая ошибка, ведь президент Сноу решает отомстить им. По его приказу в следующих голодных играх будут участвовать победители. Смогут ли на этот раз победить огненная Китнисс и её друг Пит.

Это книга также наполнина романтическими моментами. Очень интересная и захватывающая часть. Мне очень понравилась . Советую всем её прочитать. Не пожалеете!

2/3
Возможны спойлеры (особенно для тех, кто не читал первую книгу)

Китнисс и Пита ждет тур победителей, они должны проехать по всем Дистриктам, все также играя свои роли. Плюс ко всему теперь нужно убедить президента Сноу в том, что Китнисс достала ягоды морника из-за очень сильной любви к Питу, а все почему? Потому что, такое своеволие подорвало власть Капитолия в некоторых Дистриктах начали вспыхивать мятежи.

А кого выбрали символом восстания? Сойку-пересмешницу. А кому принадлежит этот символ? Китнисс. Только она не совсем хочет в этом участвовать, потому, что тогда под угрозой жизни ее родных. Но пока она рядом и может их защитить. Но тут нам говорят, что у Голодных игр 75-тилетний юбилей и пришло время Квартальной бойни, которая происходит раз в 25 лет, а условия в этом году такие: участвуют победители всех предыдущих игр. И Китнисс с Питом придется снова отправиться на арену.

Во второй части было уже не так интересно читать про то, что повторяется с первой книги, особенно постоянные метания Китнисс. То она собирается сбежать с семьей в лес, то остаться, то решает устроить восстание в своем Дистрикте, но уже поздно, потому что новые миротворцы успели всех запугать.

P.S. Самое интересное, что в этих книгах, я за второстепенных персонажей переживала больше чем за Китнисс и Пита, они у меня меньше всего симпатий вызывали.

Як можна зрозуміти людину, яка ніколи не знала що таке спокійне життя, яка намагалась вижити в непростому світі, де люди позбавлені волі, правди, добра й тепла, позбавлені всього.
Як можна вимагати від головної героїні бути ніжною, бути жіночною, бути дівчиною. Життя її виховувало не так.

(у наступному абзаці присутні спойлери)
Я відверто не розумію чому дехто називає її тупою, бо бачте, не здогадалась, про об’єднання трибутів, про повстання на арені.
Вона мислить раціонально, занадто по-дорослому, абсолютно позбавлена наївності на арені, але все ще не така жорстока вбивця як кар’єристи. Після двох провальних ідей (втекти або підняти власне повстання), вона вже й не вірить, що з системою можна якось боротись, тому і все що відбувається на арені сприймає всерйоз. Сподіватись на порятунок чи допомогу інших – оце б справді було тупо.

І ще одне… кохання. Словосполучення “любовний трикутник” по-суті описує ситуацію, але саме по собі викликає асоціації, які абсолютно не пов’язані з книгою. Немає ні сопливості, ні палких сцен – вони тут і ні до чого. Кохання тут позбавлене ніжності, воно заховане глибоко-глибоко всередині, виразити його можна лише одним – захищати людину, яку кохаєш, піти на смерть, померти.

Книга однозначно сподобалась, вона цікава, насичена, але мабуть, щоб її повністю зрозуміти потрібно відчути на собі хоч щось з того, що за своє життя відчула головна героїня. Якщо ви її не зрозуміли – ви щаслива людина, заздрю вам.

Кончились 74 голодные игры, казалось бы, должно воцариться относительное спокойствие, но догадки о дальнейшем развитии сюжета становятся реальностью.
Всё сложнее понять, кто друг, а кто враг.
Наконец появляется возможность поподробнее узнать про Дискриты, про власть, а так же всю подноготную Игр.
Хорошо показано взросление персонажей, герои меняются, растут, приобретают новый опыт и раскрываются с новой стороны. Теперь героиня задумывается уже не только о самой себе и своей семье, но и об окружающих её людях, о системе, о будущем. Финал получился непредсказуемым, очень динамичная и неожиданная развязка.
Для меня, сиквел оказался даже интереснее и лучше первой части.

На цьому я, мабуть, зупинюся.
Після прочитаних двох книг я зрозуміла дві прості речі:
1) ніколи більше не буду читати переклад з російської мови на українську.
2) ніколи не буду читати книги, в яких одразу ж все ясно.

Типу спойлери.

Ще тільки починаючи ходити біля цієї трилогії я зрозуміла, що нічим гарним це не закінчиться. Дуже вже "розпродано більше ** копій по всьому світі". Зазвичай це гарантує повний провал. Для мене це і був провал. Якщо перша книга пішла на ура і я навіть себе переконувала, що всі вмруть,а Катніс буде з Гейлом. То друга пішла важко. Пішла собі і їй було все одно чого хочу я. Нам з самого початку натякають, що все буде погано. Не сподобалось, що перша половина книги нічого цінного в собі не несла, в другій частині всіх масово вбивали. Але я цих вбивств щось не помітила. Як і в першій книзі. Ніби і знаєш, що все закінчиться, а воно і минуло. Так швидко, що навіть і не помічаєш. З кожним розділом героїня стає все тупішою. І якщо довіритися відгукам про третю книгу... то там і взагалі стане дурепою.
На скільки я зрозуміла, ідея цієї серії "від долі не втичеш". Але... знаєте, я люблю казки. Тому частенько перечитую щось легке. А ще я вірила, що "Голодні ігри" принесуть якусь розвагу. Ну, хоча б з назви книги нам про це натякають.
Хотілось чогось такого жорстокого,але з Хеппі Ендом. Ага. Всю кров нам запасали аж до третьої книги, яку я не буду купувати. Я піду проти Капітолія.
Не знаю, що їх там чекає після руйнації цілої системи...Але розумію що нічого класного і нічого привабливого.
Вбити всіх кого тільки можна і залишити диру. У автора крім цього більше нічого і не вийшло.

А стосовно перекладу. Я не могла проти повз цю…Боже, після цих книг я не те щоб заговорила якось тупуватою мовою, мені ще знадобився час, щоб змиритися з словами, над якими ніхто не хотів подумати. А в «У вогні» якість тексту вбиває більше – найелементарніші помилки в написані слів. І хоча цих помилок не так багато..враження втратилося.

3 зірки за ідею, за Гейла і за Цинну.