Рецензия на книгу

• 

  Ludmula1 ноября 2014 г.

  Як можна зрозуміти людину, яка ніколи не знала що таке спокійне життя, яка намагалась вижити в непростому світі, де люди позбавлені волі, правди, добра й тепла, позбавлені всього.
  Як можна вимагати від головної героїні бути ніжною, бути жіночною, бути дівчиною. Життя її виховувало не так.

  (у наступному абзаці присутні спойлери)
  Я відверто не розумію чому дехто називає її тупою, бо бачте, не здогадалась, про об’єднання трибутів, про повстання на арені.
  Вона мислить раціонально, занадто по-дорослому, абсолютно позбавлена наївності на арені, але все ще не така жорстока вбивця як кар’єристи. Після двох провальних ідей (втекти або підняти власне повстання), вона вже й не вірить, що з системою можна якось боротись, тому і все що відбувається на арені сприймає всерйоз. Сподіватись на порятунок чи допомогу інших – оце б справді було тупо.

  І ще одне… кохання. Словосполучення “любовний трикутник” по-суті описує ситуацію, але саме по собі викликає асоціації, які абсолютно не пов’язані з книгою. Немає ні сопливості, ні палких сцен – вони тут і ні до чого. Кохання тут позбавлене ніжності, воно заховане глибоко-глибоко всередині, виразити його можна лише одним – захищати людину, яку кохаєш, піти на смерть, померти.

  Книга однозначно сподобалась, вона цікава, насичена, але мабуть, щоб її повністю зрозуміти потрібно відчути на собі хоч щось з того, що за своє життя відчула головна героїня. Якщо ви її не зрозуміли – ви щаслива людина, заздрю вам.

  2

  30