Я (Романтика). Вибрані твори

Рейтинг LiveLib

4,0

1,3K оценки

• 5
  39%
• 4
  37%
• 3
  18%
• 2
  4%
• 1
  2%

Ваша оценка

Отметить эмоции

Прочитали 1644Хотят прочитать 168

Рецензии

• 

  Аноним24 октября 2021 г.

  Це була дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

  Эта новелла идет по школьной программе ,которая мне совсем не нравится. Также она есть в ЗНО ,поэтому я прочитала ее .

  
  

  Сюжет .История повествует о событиях революции ,чекистах  .На мой взгляд, это скорее рассказ, чем новелла ,потому что ,конец - предсказуемый .

  
  

  Герои .Это театр одного актера .Главный герой не вызвал никаких эмоций. Второстепенные герои даже не картонки ,а просто декорации .

  
  

  Язык .Написано легко ,но я не люблю повествование в настоящем времени и от первого лица .

  Мне понравилась главная дилема - что выбрать мать или верность родине? Очень интересная тема ,но автор не смог ее как следует раскрыть .

  Кому рекомендую прочитать .Украинским одиннадцатикла́ссникам, которые будут сдавать ЗНО.

  Кому не рекомендую прочитать .Всем остальным.

  Читать далее

  42

  1,8K
• 

  Аноним19 октября 2019 г.

  Читаю цю новелу втретє, і, здається, тепер, коли мені за 30, я нарешті морально "доросла" до цієї болючої теми. А може, ще через десяток років цей твір іще більш буде мені зрозумілий? Вкотре замислююсь, як її можуть сприйняти сучасні одинадцятикласники... Можливо, я помиляюся, і вони краще розуміють, як то - бути роздвоєним, розірваним між тим, до чого звик, і тим, до чого доводиться пристосовуватися?
  Це і справді страшний вибір: залишитися вірним солдатом революції, чия рука не затремтить навіть убиваючи найріднішу людину, чи все ж таки згадати, що матір, яка чекає свого "м‘ятежного сина" і завжди готова пробачити його, пожаліти та зрозуміти, - то святе.
  Після вибору, який робить наш герой, йому вже нікуди йти, у нього немає домівки, і ніхто вже не любить його безумовною любов’ю, якої потребує кожен. Але так автор показує нам, читачам, що його рішення жахливе. Відтепер він уже не людина, бо все людське зникло в ньому з тим самим пострілом...

  Для тех, кто читает на русском

  Дальше...

  Читаю эту новеллу третий раз, и, кажется, теперь, когда мне за 30, я наконец морально "доросла" до этой болезненной темы. А может, через десяток лет это произведение еще более будет мне понятно? Который раз задумываюсь, как ее могут воспринять современные одиннадцатиклассники ... Возможно, я ошибаюсь, и они лучше понимают, как это - быть раздвоенным, разорванным между тем, к чему привык, и тем, к чему приходится приспосабливаться?
  Это действительно страшный выбор: остаться верным солдатом революции, чья рука не дрогнет даже убивая родного человека, или все же вспомнить, что мать, которая ждет своего "мятежного сына" и всегда готова простить его, пожалеть и понять, - это святое.
  После выбора, который делает наш герой, ему уже некуда идти, у него нет дома, и никто не любит его безусловной любовью, в которой нуждается каждый. Но так автор показывает нам, читателям, что его решение ужасное. Теперь он уже не человек, потому что все человеческое исчезло в нем с тем самым выстрелом ...

  Читать далее

  41

  4K
• 

  Аноним9 января 2016 г.

  Це була дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків

  Спойлери!

  Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все.
  Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.

  Фанатизм - то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв.
  А колись цей "нелюдь" (інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.

  
  День і ніч я пропадаю в “чека”.
  Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету...
  ... І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло:
  — я — чекіст, але і людина.
  

  Людина? Ні помиляєшся. Людиною ти був, коли бігав босоногим хлопчам. Людиною ти намагався бути, коли роздуми рвали твоє тіло на частини, коли сумнівався: стріляти, чи ні... В рідну матір!
  Потім світ застиг. Ти не людина!

  Ця книга страшна. Але вона входить в шкільну програму. То правильно. Свою історію треба знати, а така історія нехай застерігає.
  Зараз у нас теж важий час. Не загубитись би в ньому.

  
   Я повертаюсь і дивлюсь туди, і тоді раптом згадую, що шість на моїй совісті.
  ...Шість на моїй совісті?
  Ні, це неправда. Шість сотень,
  шість тисяч, шість мільйонів —
  тьма на моїй совісті!!!
  — Тьма?
  І я здавлюю голову.
  ...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...

  Просто немає слів...

  Перевод

  Морально тяжелая книга. Давит. Жмет к земле. Не хочется верить, не хочется думать о том, что такое в действительности могло быть. Но понимаю, что в этом бурном мире возможно все.
  Особенно, когда придется выбирать. Особенно, когда человек при власти.

  Фанатизм- это очень страшно. Да, надо любить свою страну, свое дело, но человечность еще никто не отменял.
  А когда-то этот "нелюдь" ( иначе сказать не могу) был ребенком. Игрался, плакал, бежал к маме за утехой и обретал покой в её объятиях, которые пахли мятой и травами.

  
  День и ночь я пропадаю у "чека".
  Жилище наше - фантастический дворец: это дом расстрелянного шляхтича. Причудливые портьеры, древние узоры, портреты княжеской фамилии. Все это смотрит на меня из всех концов моего случайного кабинета...
  ... И я, совсем чужой человек, бандит - за одною терминологией, инсургент - за второй, я просто и ясно смотрю на эти портреты и в моей душе нет и не будет гнева. И это понятно:
  

  • я - чекист, но и человек.

    Человек? Нет, ошибаешься. Человеком ты был, когда бегал босоногим мальчуганом. Человеком ты пытался быть, когда размышления рвали твое тело на части, когда сомневался: стрелять, или нет... В родную мать!

  
  Потом мир застыл. Ты не человек!

  Это страшная книга. Но она входит в школьную программу. Считаю, что правильно. Свою историю надо знать, а такая история пусть предостерегает.
  Сейчас у нас тоже тяжелое время. Не потеряться бы в нем.

  
  Я возвращаюсь и смотрю туда, и тогда вдруг вспоминаю, что шесть на моей совести.
  ...Шесть на моей совести?
  Нет, это неправда. Шесть сотен
  шесть тысяч, шесть миллионов -
  тьма на моей со

  • Тьма?

  ьма?

И я сдавливаю голову.
...Но опять передо мной проносится темная история цивилизации, и бредуть народы, и века, и само время...

Просто нет слов....