Рецензия на книгу
Я (Романтика)
Микола Хвильовий
sireniti9 января 2016 г.Це була дійсність - хижа й жорстока, як зграя голодних вовків
Спойлери!
Морально важка книга. Давить. Тисне до землі. Не хочеться вірити, не хочеться думати про те, що таке насправді могло бути. Але розумію, що в цьому бурхливому світі можливо все.
Особливо, коли приходиться вибирати. Особливо, коли людина при владі.Фанатизм - то дуже страшно. Так, треба любити свою країну, свою справу, але людяність ще ніхто не відміняв.
А колись цей "нелюдь" (інакше сказати не можу) був дитиною. Грався, плакав, біг до мами за втіхою і знаходив спокій у іі обіймах, що пахли м'ятою і любистком.
День і ніч я пропадаю в “чека”.
Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки, портрети княжої фамілії. Все це дивиться на мене з усіх кінців мойого випадкового кабінету...
... І я, зовсім чужа людина, бандит — за одною термінологією, інсургент — за другою, я просто і ясно дивлюсь на ці портрети і в моїй душі нема й не буде гніву. І це зрозуміло:
— я — чекіст, але і людина.Людина? Ні помиляєшся. Людиною ти був, коли бігав босоногим хлопчам. Людиною ти намагався бути, коли роздуми рвали твоє тіло на частини, коли сумнівався: стріляти, чи ні... В рідну матір!
Потім світ застиг. Ти не людина!Ця книга страшна. Але вона входить в шкільну програму. То правильно. Свою історію треба знати, а така історія нехай застерігає.
Зараз у нас теж важий час. Не загубитись би в ньому.
Я повертаюсь і дивлюсь туди, і тоді раптом згадую, що шість на моїй совісті.
...Шість на моїй совісті?
Ні, це неправда. Шість сотень,
шість тисяч, шість мільйонів —
тьма на моїй совісті!!!
— Тьма?
І я здавлюю голову.
...Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...Просто немає слів...
Морально тяжелая книга. Давит. Жмет к земле. Не хочется верить, не хочется думать о том, что такое в действительности могло быть. Но понимаю, что в этом бурном мире возможно все.
Особенно, когда придется выбирать. Особенно, когда человек при власти.Фанатизм- это очень страшно. Да, надо любить свою страну, свое дело, но человечность еще никто не отменял.
А когда-то этот "нелюдь" ( иначе сказать не могу) был ребенком. Игрался, плакал, бежал к маме за утехой и обретал покой в её объятиях, которые пахли мятой и травами.
День и ночь я пропадаю у "чека".
Жилище наше - фантастический дворец: это дом расстрелянного шляхтича. Причудливые портьеры, древние узоры, портреты княжеской фамилии. Все это смотрит на меня из всех концов моего случайного кабинета...
... И я, совсем чужой человек, бандит - за одною терминологией, инсургент - за второй, я просто и ясно смотрю на эти портреты и в моей душе нет и не будет гнева. И это понятно:- я - чекист, но и человек.
Человек? Нет, ошибаешься. Человеком ты был, когда бегал босоногим мальчуганом. Человеком ты пытался быть, когда размышления рвали твое тело на части, когда сомневался: стрелять, или нет... В родную мать!
Потом мир застыл. Ты не человек!Это страшная книга. Но она входит в школьную программу. Считаю, что правильно. Свою историю надо знать, а такая история пусть предостерегает.
Сейчас у нас тоже тяжелое время. Не потеряться бы в нем.
Я возвращаюсь и смотрю туда, и тогда вдруг вспоминаю, что шесть на моей совести.
...Шесть на моей совести?
Нет, это неправда. Шесть сотен
шесть тысяч, шесть миллионов -
тьма на моей совести!!!- Тьма?
И я сдавливаю голову.
...Но опять передо мной проносится темная история цивилизации, и бредуть народы, и века, и само время...Просто нет слов....
412,2K- я - чекист, но и человек.