Я (Романтика)

чи є пророки в Україні? ми завжди були падкими на когось чи на щось, ми завжди шукаємо пам'ятники та монументи, замість того, щоб розслабитись та жити так, як живеться. не хочу наділяти Хвильового епітетами, але він дійсно крутий. навіть більше ніж крутий.
його Вальдшнепи, це його життя. його боротьба, яка прослідковується усюди.. починаючи від Я- Романтики, закінчуючи його самогубством.
Хвильовий - це наша душевна драма, драма нашого народу.
і я знайшов в його книжці те, що шукав. знайшов традицію, українську традицію..
читайте... воно того варто

Новела Миколи Хвильового входить до переліку книжок, які входять до шкільної програми і є в програмі ЗНО. В школі ніколи не любила українську літературу через важкість сприйняття сенсу творів українських письменників і через декілька років я досі притримуюсь тієї думки, що більшість українських творів краще читати в більш дорослішому віці і з морально-стійкою психікою. Сенс новели у кожний період свого зростання можна трактувати по різному в силу свого життєвого досвіду та цінностей. У мирний час я засудила б однозначно головного героя за його вчинок. Вбити свою матір через розходження політичних поглядів, який нонсенс! Однак, в умовах війни, коли в 21 сторіччі ти спостерігаєш як руйнуються сім’ї через розходження у політичних поглядах, коли той, з ким ти щасливо проводила дитинство, говорить речі, які в голові не вкладаються. Коли мати відмовляється від рідного сина та просить вибачення у народа, що не виховала в синові патріотизм до рідної Батьківщини. В такі періоди ти розумієш як можна відмовитись від спілкування з власними родичами та близькими людьми, перервати всі контакти та жаліти, що взагалі знався з ними. Важкий твір не у читанні, а у роздумах, на які воно наштовхує. І осягнути всю глибину, яка була закладена в цій новелі, не підсилу 100% підлітку з хитким емоційним станом.
В новелі, окрім цієї, можна виділити і іншу думку, яку на момент 1929 року заклав автор, погляд на сучасну молодь 20 ст., описати яку можна однією фразою: «наче і добре, що живий, але краще б і не жив».

Він будує краще майбутнє для своєї України і водночас розстрілює її. Душа ж його не просто роздвоєна. Фанатизм її четвертував. І кожна грань душі Я нагадує шматок кольорової смальти, що тьмяніє на сонці, а можливо, хотів би сяяти...
Глуха канонада, постріли, м'ята... Десь там блищать сині озера загірної комуни... На узліссі (ще з правслов' янських часів - утілення місця, де панують духи зла) він вбиває частину своєї душі...
М. ХВИЛЬОВИЙ, він ніколи не був чекістом, не розстрілювали рідну матір. Та він чудово знав: український комуніст- це смертельний біполярний розлад, тому й питав: "Невже я зайвий чоловік тому, що безумно люблю Україну?"
І якщо його головний герой Україну таки розстріляв, то Хвильовий цього зробити не зміг-пішов зі світу на зло всім...
Ця новела не має собі рівних у світовому масштабі. І вона не пригнічує, не тисне: вона каже правду. Адже справжня література-це не милі кішечки і т. п., а болюча реальність.
Оцінювати твори за тим чи позитивні вони, чи негативні можуть тільки ДУРНІ (пробачте за прямоту), література, - це жива кров, кров багряна та густа. А хто штучно підсолоджує кров, той не володіє словом - він лише провінційний актор, що виконує роль скомороха...
А ЦЯ НОВЕЛА НЕ ВІДХОДИТЬ У ВІЧНІСТЬ, БО ВОНА НЕ ПРО РЕВОЛЮЦІЮ 20 СТОРІЧЧЯ, ВОНА ПРО ВИБІР ВСЬОГО РОДУ ЛЮДСЬКОГО!!!

Роздвоєння особистості. Вірний солдат революції, чия душа розломлена між доктором Тагабатом й рідною домівкою, де чекає мати, мати героя ,мати-зрадниця. Як обєднати душу в єдине ціле або як її знищити? Знищити диявола, що тримає її ,не вдасться, знищити власну матір - означає вбити себе. Ще цей Андрюша під ногами товчеться ,хитрющий, на фронт хоче ,втекти, втекти від власної совісті. А душу вже загнала у кут, почалась облава. Починається гроза ,росте передгріззя ,розчавлює душу. Дегенерат тримає на привязі. Мати - образ Марії, монахиня ,єдина людина , що може пожалкувати свого "бідного м*ятежного сину". Совість потрібно вбити, себе знищити, щоб постати дегенератом без почуттів, ззі звірячим виразом обличчя.

Читать на украинском я сподобился с одной стороны из-за своих научных интересов, с другой после очередного визита туда, в-третьих, из-за того, как в этом языке может быть показано противоречие модернизма и природы. Природы языка, а не коров, лугов, закатов и секса с пастушками. Письменный украинский тут насквозь пропитан временем написания - в городе, занятом коммунарами под трибунал попадает общество теософов и монашки, агитирующие против красных. Скоро подступят враги, и телефон с отчетами о их продвижения разрывается как шрапнели на полях. Авторское-Я тужится расчертить этические дилеммы, но после того как декадентский вычищенный образ Матери (сверхновый завет был на носу) сливается с физиогномической дегенеративною будiвлею черепа ангела революции от них не остается и следа. Чаще строения ангела не к месту упоминается только некро-перламутр рассветов.

Уверен, что покрытые мхом учителя литературы, и из Андрюши выводят героя о которого можно говорить с придыханием, не зря же выпадает афоризм еrrаrе humanum est. Но автор устами ГГ перебивает училок, замечая что никто не знает, что происходит, зачем и происходит ли на самом деле. Мир пытается жить в тени неясных требований взятых у ревнивого бога-правдоруба. В этом миру пытаются говорить о полученном убеждениях понятиями прошлого века (версальцы/коммунары-инсургенты), имея в виду всё те же райские кущи вокруг. И каждый бы вернулся к идолам, если бы не верил, что никому, никогда и ни за что не придется объяснять, что это сейчас было. Молчание лугов, лесов и городков, которым автор постоянно пытается заговорить до плача — вот зачем здесь нужен язык вообще.

Если бы я дописывал фанфик на этот текст, то сильнее всего пытался отразить взгляды аристократичных портретов, и вместо инцестуального убийства матери зациклился на какой-никакой надежде Синей Бороды. Молодую монашку можно было бы привить к новой вере, и эта Мария могла бы быть ничем не хуже предыдущей. Но нет, проще запутаться в терминах и стать еще одним Отто Вайнингером, у которого левая рука бьет по правой, а вместо они могут только передернуть узлы своей веревки.

Твір вражає тебе. В ньому йдеться про роки, коли Україна була в складі СРСР і де люди повинні були підкорюватися наказам, або бути розтріляними.
В герої дуже добре зображена психологічна сторона, де він бориться зі свєю долею працювати там, де нехочеш, бо треба приймати дуже складні рішення і брати на свої плечі кров не однієї сотні людей. Показано також до чого призводить така робота від якої неможливо втекти.
Твір з цікавим сюжетом і в кінці ти переживаєш за героя і надієшся, що все минеться, але автор показує правду тих часів, де людині приходиться вбивати єдину і найріднішу людину, і це матір.
Добре, що цей твір йде по шкільній програмі, бо можеш відчути трагічну долю іншого століття та більше цінувати своє життя і рідних, які тебе оточують.
Рекомендую прочитати твір всім, бо він не займе багато часу, але залишить багато вражень у вашому серці.